Поезії в одному томі
- Автор: Маланюк Євген
- Год: 1954
- Язык: украинский
- Год: НАУКОВЕ ТОВАРИСТВО ІМ. ШЕВЧЕНКА В АМЕРИЦІ
- Жанр: Прочая поэзия
Электронная книга - «Поезії в одному томі». Краткое содержание книги:
Одне з найповніших (якщо не найповніше) видань поезій геніального українця.
Містить поезії з циклів та зіброк: Стилет і стилос, Гербарій, Земля й залізо, Земна Мадонна, Перстень Полікрата, Влада, Проща, Камінь, Лірична павза, Пам'ять.
Містить поезії з циклів та зіброк: Стилет і стилос, Гербарій, Земля й залізо, Земна Мадонна, Перстень Полікрата, Влада, Проща, Камінь, Лірична павза, Пам'ять.
Перейти на страницу:
Заліщики, 08.1936
Акації цвітуть...
Акації цвітуть — п'янкий мадярський квіте —
О, амбро пристрасте солодкої, як мста!
Акації цвітуть. І п'яний душний вітер
Пекучим подихом розхилює уста.
Акації шумлять і де втекти? сховатись?
Вся вулиця в цвіту. Вся вулиця, як сад.
В цій бурі пелюстків розкішно умирати,
Пить смерти й пристрасти пекучий аромат.
1927 (Пам'яті Йолани Кардош)
ЮРІЄВІ ДАРАГАНОВІ
1.
Вас пригадало, милий Юріє,
Це літо хворе і жагуче,
А Ви вже там. Мене ж обдурює
Життя і знову, знову учить.
Та чи ж навчить? Боюся, друже мій,
Що вже даремно, бо запізно.
Йду бездорожжями, калюжами
І марно кличе вірш залізний.
О, самото, терпкіш від оцету!
Яка печаль, яка пустеля
Чужі жита у плямах осету,
Далечина, що хмари стеле.
Та все ж іду, хоч спотикаюся,
Ген ледве мріє поле бою...
Ні, вже ніколи не покаюся,
Мобілізований добою.
1929
На Ольшанськім кладовищі в Празі,
в місці, де була могила Юрія Дарагана,
поховано якусь жінку. Хрест валяється
на стежці.
З часописів 1936 р.
Смаглявість від того вогню,
Грузинські очі, сухість вилиць.
Слова, що цокали і бились,
Продзьобуючи вихід дню.
Раз — орлій клекіт, раз — стріла,
Раз — вірна куля. І ніколи
Не змусив хам короткочолий
Схилити гордого чола.
Гірська душа зійшла в степи,
Де вітер і козацькі чоти,
І щось, либонь, від Дон-Кіхота,
Бувало, в постаті тремтить.
Щось старовинне, щось п'янке,
Як, пісня, як лицарство й слава,
Щось разом ніжне і тужаве,
Мов криця — тверде і крихке,
І от — ударив буревій
В пориві хижої нестями
Й засипав мертвими снігами
Вогонь очей і ніжність вій...
Лиш десять літ — і вже по всім.
Серця сліпі! Серця калічні!
Коротка ця хахлацька вічність.
Непевна і гірка, як дим.
11.11.1936
УРИВОК
... І йшли віки, одним ярмом закуті,
Плекаючи каліку і раба.
Зрадливий,хитрий, темний і ледачий,
В гнилоснім тлінні мертвої душі
Він викохав собі павуче серце:
Мале, скоцюрблене, трусливо-ліоте,
Ненависне і заздре на величність,
Покірливе на низькість ханських стіп.
І так лишав беззахисную землю
Й, тікаючи, встромляв у ню свій спис.
І так міняв залізний лад держави
На хижий свист чужого батога.
І продавав на страту свого князя...
І тупо йшов отарою в ясир.
* * *
Підточена, поламана й затрута,
Рослиною, що вирвана з корінням
Ударами важких вітрів азійських.
Котилась Русь, як перекотиполе,
Чіпляючись останніх рубежів,
Де під орлами Риму виростали
Священним пругом ґотиків струнких
Навік опанцеровані народи.
Там битви і молитви трудну путь
Проходили не в лагоді Еллади,
Не під безсилу мудрість Візантії,
А у міцній суворості зусиль,
Напружених божественим законом:
То мідний гул незломних легіонів,
Що крицею єдиної руки
Кермовані — ішли в огонь побіди.
1930
ВИСЛІД
Уста не вимовлять молитви,
Уста забули молитви —
У безумі сліпої битви
Губився тихий голос Твій.
В льохах оглухлих чрезвичайок,
У сніговіях Соловок
Минали судорги відчаю
Та серць короткий кровоток.
Ніколи в очищальнім громі
Земний не розчахнувся час
І жаден знак, і жаден промінь
Не поразив негідних нас.
Перейти на страницу: