Робін Гуд
- Автор: Макспедден Джон, Вилсон Чарльз
- Год: 1969
- Язык: украинский
- Год: Веселка
- Переводчик: Юрий Юра
- Жанр: Детские и приключения
Электронная книга - «Робін Гуд». Краткое содержание книги:
Робіть як знаєте, — погодився шериф, — але вам би не слід відмовлятися од винагороди, яка тепер має подвоїтись. Не кожному й не кожного дня доводиться перемагати Робіна Гуда.
Свята правда, ваша світлосте, — відповів Робін, — Скажу не хвастаючись: ніхто не міг перемогти Робіна Гуда вчора, не переможе його й завтра.
При цьому він наблизився до Маленького Джона, який все ще стояв прив'язаний до шибениці, й гукнув шерифовому почту:
Почекайте там, а я дізнаюся, чи хоче покаятись полонений.
Він швидко нахилився, перерізав Маленькому Джонові пута й тицьнув йому в руки лук та стріли сера Гая, які не забув прихопити з собою.
Це я, Робін, — прошепотів він. Та Маленький Джон і без того впізнав свого друга, і серце йому вже підказало, що нині шибениця лишиться порожньою.
Нарешті Робін голосно й дзвінко просурмив тричі у свій ріжок, а потім вихопив з-під конячої шкури свій незрадливий лук. І перш ніж отетерілий шериф та його вояки встигли вхопитися за зброю, в повітрі засвистіли несхибні стріли.
Ще одна злива стріл посипалася на них з-за міських мурів та крізь ворота. То Вілл Пурпуровий і Вілл Стютлі, коли Робін ще розмовляв з шерифом у лісі, побачили їх і поспішили на поміч своїм товаришам. Вони наспіли дуже вчасно.
Нажахане військо шерифа кинулося панічно тікати. А Робін і Маленький Джон живі та здорові стояли під шибеницею, посилаючи навздогін ворогам співучі стріли й глузливий сміх.
Невдовзі вони приєдналися до своїх товаришів, і вся ватага подалася на спочинок до гостинного лісу. На один день пригод було більше ніж досить.
Розділ дванадцятий
ЯК МАРІАН ПОВЕРНУЛАСЯ В ШЕРВУДСЬКИЙ ЛІС І ЯК РОБІН ГУД СТАВ ГОСТЕМ КОРОЛЕВИ ЕЛЕОНОРИ
В чуже одягшись,
Роб гуляв
У лісі ранком раннім
І раптом здибав Маріан
В хлопчачому убранні.
Схрестились гострії мечі.
«Яке маля хоробре!»
— Подумав Роб.
Та бій кінчивсь,
Ій-богу, дуже добре!
Одного дня після описуванних подій Робін надумався піти на полювання. Не знаючи, з ким йому на цей раз приведеться зіткнутися в лісі, він замастив собі обличчя грязюкою й переодягнувся у благеньку куртку та довгий плащ і тільки після цього рушив у мандри. Тихий, лагідний ранок навіяв йому спогади про давноминулі дні дитинства, коли він безтурботно гуляв оцими галявами разом з Маріан. Який то був щасливий час!
І як болісно та гірко, що його не можна повернути! Чи приведеться йому ще коли-небудь побачити Маріан — милого, доброго друга дитячих років!
Останнім часом Робін часто думав про неї, і з кожним разом йому все більше хотілося почути її чистий голос, її дзвінкий сміх, побачити, як при зустрічі з ним спалахують сонцесяйні очі.
Може, то щастя Алана Дейля і його подруги так сильно сколихнуло струни Робінового серця, а може, до цього спричинився прихід у Шервудський ліс Вілла Пурпурового. Та хоч як би там було, а цього ясного ранку Робін повільно брів лісовою стежиною, сумовито похиливши голову і зовсім забувши про полювання.
Раптом на невеличку галяву просто перед його очима вийшов красень олень. Вигляд тварини, що мирно поскубувала соковиту траву, розбудив у Робінові мисливця. Він блискавично натягнув тятиву і вже зібрався був пустити стрілу, коли олень зненацька упав, мов підкошений: його наскрізь прошила стріла, пущена з протилежного кінця галяви.
І цієї ж миті з-за кущів вискочив стрункий вродливий юнак у багатому одязі. З радісним вигуком він побіг до забитої тварини. Ясно, що це й був стрілець, бо він розмахував над головою луком, а при боці в нього висів меч, хоч сам він здавався майже хлоп'ям. Робін швидкою ходою підійшов до оленя з другого боку.
Гей, хлопче! — суворим голосом закричав він. — Як ти насмілився стріляти в королівського оленя?
Я маю таке ж право стріляти в цих оленів, як і сам король, — погордливо відповів юнак. — А хто тобі дозволив мене допитувати? Іди своєю дорогою, парубче!
Голос незнайомого підлітка чомусь дуже схвилював Робіна. Він неначе торкнувся його серця і розбудив далекі спогади дитинства. Робін пильно подивився на юного мисливця, і той теж відповів одвертим поглядом, у якому не було ні тіні страху.
Хто ж ти такий, друже? — вже лагідніше запитав Робін.
Я тобі поки що не друг, і хто я — це моя справа, — з запалом відрубав незнайомець.
Обережніше, любий хлопчику, бо ти в лісі, а тут ми швиденько можемо навчити тебе пристойному поводженню! — мовив Робін.