Втеча майстра Пінзеля

Скульптуру «Дві Свободи» не без пригод установили в Дзеркальній залі і загорнули в білий вісон. Анна Стефанія втішилася, що срібний гриф добре пасує до її срібно-блакитної сукні та сапфірового кольє. Одночасно тілесна фарба, що вкривала статую Дівчини, добре згармонувала із світло-коричневою сукнею та підробним бурштином Карбонадо. Акробатка сяяла переможною юністю, розбещеністю, екзотичними контурами тілесних принад і глибоким декольте. Її пишне волосся було розчесане, розкладене по плечах і виблискувало природним золотом. Навіть намисто з фальшованого бурштину світилося правдивим медвяним світлом, вбираючи в себе енергію Карбонадо. В тіні її тріумфу стискала губи бліда й нещасна Стася, на яку ніхто не звертав уваги. Навіть Пінзель досить стримано привітався з цією завсідницею салону Маріанни Ельжбети.

Не встиг скульптор зайти до центральної зали, як до нього підпливло величезне черево Леха Бальманського. Його дружина також відзначалася тілесною пишнотою, але поряд з монументальною статурою чоловіка вона виглядала либонь дрібним поросям, що ризикує бути розчавленим неуважною льохою. Пан Бальманський прогудів вітання і спитав:

— Чи Ви вже бачили тутешніх фавнів, пане архіскульпторе?

Черевань мав на увазі неоковирні скульптури в Залі Оргій, але Пінзель не зрозумів його, знітився й без доречної куртуазії відійшов від Бальманського. Після відступу він опинився поряд з химерним кріслом, на якому невеликого зросту дідок — пан Сіромський прилаштовував свою симпатичну дружину, молодшу за нього на понад півстоліття. При наближенні скульптора Сіромська вистромила з-під пишної спідниці ніжку в блакитній панчосі. Ніжка була маленька, з бездоганними лініями, немов перемальована з картини Фрагонара.

— Яка чарівна у Вас донька, — зробив Пінзель компліментацію, думаючи, що дівчинка в кріслі є онукою, якщо не правнучкою дідка.

Юна пані Сіромська весело розсміялася і показала чоловікові язика. Той відповів вольтерівською усмішкою і легким нахилом голови привітав скульптора. Пан Сіромський зауважив:

— Ця «донечка», шановний пане, й направду випромінює любовні чари, — погодився він з компліментом Пінзеля, — особливо коли насаджена на мій спис кохання.

— Мій чоловік перебільшує, пане, — не припинила сміятися пані Сіромська. — Він лише дивиться, як мене проштрикують списи інших.

— Ви направду оригінальна особа, пані, — знайшовся скульптор.

— Приємно чути, пане, — підморгнула йому Сіромська. — Але ж Ви поки що не знаєте, наскільки оригінальна.

— Ми запросимо пана скульптора до нашого маєтку? — спитав дружину Сіромський. Його обличчя з маски Вольтера потроху трансформувалося у маску Пріапа[53]. Якраз цієї миті Ондзер задер спідницю в старшої зі своїх супутниць, демонструючи Ланському її рожеві сіднички. Молодша, котрій на вигляд було років з десять, перехопила хтивий погляд дідка Сіромського і показала йому язика.