Прощавай, кохана!

— Ми поїхали на вечірку у Брентвуд-Хейтс, а потім Лін запропонував заїхати до Тракадеро. Трохи випити і потанцювати. Так ми і зробили. Але на бульварі Сан-Сет було багато пилюки. Там велися якісь роботи. Тому по дорозі назад Лін поїхав по Санта-Моніці, минули обшарпаний готель «Індіо». Я звернула на нього увагу зовсім випадково: напроти був пивний бар, біля якого стояла машина.

— Тільки одна машина біля пивного бару?

— Так, лише одна. Якийсь дуже зачуханий та сумнівний бар. Коли ми проїхали, та машина рушила за нами, але я не звернула на неї уваги. Чого б це? За кілька кварталів до перехрестя Санта-Моніки з бульваром Аргуелло Лін запропонував їхати іншою дорогою і звернув на якусь фешенебельну вулицю. Невдовзі нас наздогнала якась машина, на повному ходу пролетіла повз нас і мало не врізалася в огорожу. Раптом зупинилась і подалася назад. З неї вийшов чоловік у пальті, шарфі та низько насунутому капелюсі. Я вирішила, що він ішов до нас, щоб вибачитись. Мою увагу привернув білий шарф. Більш я нічого не роздивилася, крім того, що він худий та високий. Коли чоловік наблизився… — пізніше я пригадала, що він ішов так, щоб не потрапити у світло наших фар…

— Звісно. Ніхто не любить, коли на нього світять фарами. Чи не хочете випити? Зараз моя черга пригощати.

Місіс Грейл сиділа, нахилившись. Гарні вигнуті брови, без натяку на фарбу, зійшлися у роздумі над переніссям. Я подав їй келих.

— Цей тип підійшов до дверцят, де сидів Лін, смикнув шарфа, закриваючи обличчя аж до очей, і ми побачили в його руці пістолет, націлений прямо у нас. Він сказав; «Пограбування. Сидіть тихо, інакше — капець!» З іншого боку до машини підійшов ще один.

— Біверлі-Хілс — це чотири квадратні милі з найкращими поліцейськими силами у всій Каліфорнії, — підсумував я.

— Але все це сталося саме там, — відказала вона і пересмикнула плечима. — Вони звеліли мені зняти прикраси і віддати їм сумочку. Все це казав чоловік у шарфі. Той, що стояв з мого боку, взагалі не промовив жодного слова. Я передала прикраси через Ліна. Невдовзі грабіжник повернув одну мою обручку і сумочку. Він попередив, щоб ми не поспішали повідомляти поліцію і страхову компанію, бо має намір запропонувати нам свої послуги. І додав, що їм набагато зручніше працювати прямо з клієнтами і мати свої проценти. Здавалося, він зовсім не поспішає. Потім він ще казав, що вони могли б працювати разом із страховими агентами, але тоді їм довелося б ділитися й з ними. Загалом, він розмовляв як освічена людина.

— Може, то був піжон Едді[8], якого турнули з Чікаго, — підказав я.

Вона лише знизала плечима, помовчала, а тоді повела далі.

— Вони поїхали. Ми повернулися додому, але я наказала Ліну про все мовчати. Наступного дня мені зателефонували. У нас вдома два телефони. Один — із паралельним апаратом, а другий, той, що у моїй спальні, окремий. Так от, телефонували по моєму особистому. Звісно, його не зареєстровано.

— Номер такого телефону можна купити за кілька доларів, — сказав я. — Таке робиться дуже часто. Тому деякі кінозірки міняють номери своїх телефонів майже щомісяця.