Хвилі над нами
- Автор: Хлудова Ольга
- Год: 1961
- Язык: украинский
- Год: "Молодь"
- Переводчик: Є. Колош
- Жанр: Природа и животные
Электронная книга - «Хвилі над нами». Краткое содержание книги:
У прозорій морській воді линуть силуети риб, медуз, похитуються нитки водоростей.
А на самому березі стоїть група дивних засмаглих людей: у них великі жаб'ячі лапи, на обличчях скляні маски. Що вони збираються робити?
Та ось ці дивні люди без сплеску пірнають у воду. Серед них і автор книжки — художник-зоолог Ольга Флорентіївна Хлудова, ентузіаст підводного спорту і великий любитель природи. Вона сама ілюструвала книгу «портретами» своїх «персонажів».
Мета автора — ознайомити читача з підводним світом прибережних зон Чорного і Азовського морів, з його звичайними мешканцями, яких може зустріти будь-який нирець.
Перед очима допитливого читача відкривається багатогранне і цікаве життя таємничого підводного світу — ще одного чудового куточка природи нашої Батьківщини.
Уся книжка просякнута великою любов'ю до мешканців підводного світу, до природи і написана захоплююче, з живим і теплим гумором.
Публіка на березі дивиться з повагою на мою нову іграшку і питає, чи багато я забила риби. За прямим призначенням, тобто для полювання, остенем скористатися навряд чи можливо. Він надто короткий, трохи довший ніж півтора метра, наконечник зроблено з м'якого кольорового сплаву і майже без щербин. До ручки прив'язано метрів зо два гумової тасьми. Теоретично все було обгрунтовано: тасьма розтягується під час боротьби з рибою і допомагає поступово її підвести до берега. Тільки усе це справжня дурниця.
Як я полювала, розповім пізніше. Я завжди носила з собою остень «про всякий випадок», але звичайно він лежав на березі, дожидаючи особливо крупної дичини.
Одного разу я влаштувалася писати етюд біля підводних стрімчаків за стіною Левінсона. Освітлена зеленуватими променями сонця скеля з темною плямою невеликого грота і з золотавою цистозирою по його краях була дуже гарна. Я все ніяк не могла взяти правильний колір води в гроті. То вона здавалася мені коричневою, то темно-зеленою. Кілька разів я стирала руками і ганчіркою покладену фарбу. Вдивляючись у грот, я помітила, як у ньому то появляється, то зникає темне тіло.
Забувши про етюд, я пірнула до грота і зазирнула в нього, Це була глибока розколина між каменями. На другій стороні тунелю ледве мерехтіло бліде світло. Я попливла з другого боку і насилу знайшла в заростях цистозири невеликий вхід до тієї ж розколини. Але зазирнувши у вузьку розколину, я побачила на протилежному її кінці не тільки широке гирло тунелю, а й силует крупної риби, що виразно вирізьблювався на фоні пронизаної сонцем води. Голову й передню частину тулуба було видно виразно, решта губилася в тіні грота.
Мені страшенно заважало моє приладдя для живопису. Я попливла до берега, щоб змінити його на остень. Цього разу я була сама. Віталія здолала совість, і він засів за роботу на біостанції. Валя збиралася їхати додому і на прощання вирушила з екскурсією в Судак. А допомога другого плавця була необхідна. Якщо вигнати рибину з вузького кінця, то другий підводник міг би її підстерегти біля широкого виходу… Ці думки майнули в голові в той момент, коли я засовувала у вузьку частину розколини свій остень. Зазирнувши в тунель, я знову побачила горбату спину риби. Різкий удар остенем у темний силует… і я зашипіла від болю. Не розрахувавши удару, боляче вдарилася пальцями об гострі краї каменя. Рука не проходила у вузьку розколину. Остень виявився дуже коротким і не зачепив риби, а тільки злякав її. Я виразно побачила на довгастій світлій плямі виходу, як промайнуло темне тіло з характерними обрисами горбиля.
Поки я обпливала навколо скелі, його і сліду не лишилося. Мабуть, це був темний горбиль, який нерідко зустрічається коло скелястих берегів. Він тримається біля прямовисних скель або серед обвалів каміння, де в будь-який момент можна сховатися в розколину. Зрештою, ми зустрічали їх і над піском, де риби поводилися особливо насторожено і близько не підпускали.
Темні горбилі бувають інколи крупних розмірів — вагою три-чотири кілограми і 45–50 сантиметрів завдовжки. Наші мисливці на підводну дичину високо цінували цю рибу. Вигляд у горбиля трохи похмурий: дебеле тіло з товстим, м'ясистим загривком забарвлене з темний червонувато-бурий колір. Черево часто буває дещо світлішим, але мені попадались і зовсім темні екземпляри. Спинний і хвостовий плавці звичайно світліші від тіла і оторочені темною облямівкою.
У темного горбиля є одна цікава властивість: плавальний міхур цієї риби має складну будову і наділений спеціальною мускулатурою. Впливаючи цією системою на плавальний міхур, риба може довільно видавати досить голосні звуки.
В літературі наводиться випадок, коли «голоси» зграї горбилів, що нерестилися, було виразно чути на поверхні, хоч зграя перебувала на глибині 40 метрів. Я чула «голос» горбиля в морі лише один раз, а в акваріумі можна було часто чути, як він «розмовляє» з своїм товаришем. Звуки ці схожі на хрипкувате буркотіння і приглушений барабанний дріб або на звуки від легенького постукування пальцем по краю стола.
Спершу я плутала темного горбиля з світлим горбилем, що й не дивно, бо вони належать до однієї родини горбилевих, або сцієнових. Світлий горбиль значно масивніший від темного і має тупішу морду. Черево в нього зовсім світле, спина темно-броизова з червоно-коричневими косими смугами. Спинний і хвостовий плавці темні, решта — світлі. Якщо роздобути горбиля, то визначити точно, світлий це чи темний горбиль, уже не важко. У світлого горбиля на нижній щелепі є чотири коротких шкірястих вусики, а по краю зяберних кришок — два колючих визи. У темного горбиля ні виз, ні вусиків немає.