Амністія для Хакера
- Автор: Волков Олексій
- Год: 2008
- Язык: украинский
- Год: Гамазин
- ISBN: 978-966-2938-94-4
- Жанр: Другие детективы
Электронная книга - «Амністія для Хакера». Краткое содержание книги:
Дізнавшись про свою смертельну хворобу, головний герой вирішує мститися людині, яка колись зруйнувала йому життя. Але у відведений долею час він встигає перекваліфікуватись із комп’ютерного новачка на хакера, вийти на слід великих грошей, викрити злочинців, знайти справжнє кохання та врешті відновити справедливість. А несподівану розв’язку твору не вдасться відгадати навіть найкмітливішим поціновувачам жанру!
Коли за причиненими дверима рипнула підлога, з несподіванки права рука інстинктивно смикнулася до кишені плаща. Захопився думками… Наталя несміливо прочинила двері.
Ніякова поза, у якій вона застигла, страшенно не узгоджувалася з виглядом елегантної дами в розкішній чорній вечірній сукні, довгій, з асиметрично відкритими плечима та високим розрізом з одного боку. Хоч на ногах так і залишились ті самі капці (черевичків, які пасували б до такого вбрання, в неї просто не було), сукня робила її набагато вищою. Тільки тепер він зауважив, як схудла Наталя протягом останнього часу. Відразу пригадалася їхня перша зустріч, коли з під’їзду викотилася товстунка з величезною сумкою. Звичайно, вона і тоді не була товстункою, просто справляла таке враження через невисокий зріст і специфічний одяг. Але тепер… Відкрита тонка сукня наочно демонструвала, що від його симпатичної знайомої та тимчасової супутниці скоро залишаться самі очі. Зараз вони світилися, дякуючи щиро і відверто, хоча й без слів, за це свято, яке все-таки відбулося. І ще його погляд прикипів до плечей жінки, яка стояла перед ним. Борис ніколи б не подумав, що в неї можуть бути такі витончені плечі та руки. Від них просто важко було відірвати погляд.
— Що, погано? — Наталя перша спромоглася щось сказати.
— Навпаки… Я навіть не знаю, як мені вдалося так вгадати…
— А як це вам вдалося?
Запитання звучало безпосередньо та природно.
— Ну, не знаю… — Борис знітився при згадці про те, як це сталося. — Просто пощастило. Ви якось прохопилися про зріст, об’єм талії, окружність грудей… — Він почервонів. — Піду хоч скину плаща.
Тільки тепер він зауважив, що автоматично почав їй «викати». Це сталося саме собою. Підсвідомо. Напевно, просто язик не повертався казати «ти» такій жінці, вдягнутій у таку сукню.
Він повернувся до кімнати у своїй традиційній куртці, застібнутій майже під шию, хоч тепер Наталя і знала, що ховалося під нею. Шампанське виявилося ще достатньо газованим. Воно щипало за язика й забивало подих. Борис сидів на тому ж місці, з якого зірвався кілька хвилин тому. Перед ним був кутик столу. Наталя також лише тепер нарешті остаточно прийшла до тями. Почала була пити, але знову підвелася і підсунула столик так, щоб йому було зручніше.
— Я дістану… — сказав Борис.
— Не можна сидіти на куті, — пояснила вона.
— Що за забобони, чому?
— Не оженитеся… Так кажуть.
— Ну, це не про мене, можу тебе запевнити.
Його крива посмішка не була нею помічена, так він думав. Наталя підсунула до нього всі тарілки зі стравами і присіла скраю.
А за десять хвилин вони вже невимушено жартували, дегустуючи святкові страви. Давалося взнаки випите гарне шампанське. І обом на якийсь час здалося, що все закрутилося лише задля одного — оцього дня народження, оцієї зустрічі далеко від усього світу.
— А ви вмієте створити свято, — задумливо промовила вона. — Я гадала, що вже нічого й не буде. А ви ще й подарунок знайшли в такий час… Навіть якби це був зовсім маленький подарунок, все одно було б свято. Не головне, щоб він був таким дорогим та вишуканим, але такий…
Тепер Наталя подивилася йому в очі.
— А коли ваш день народження? Ви казали, що не святкуєте його. Але, сподіваюсь, ще пам’ятаєте? Скажіть мені коли. Тепер ви обов’язково мусите. Я також зроблю вам свято. Чи ви гадаєте, що в мене не вийде?
— Нічого я не гадаю, — пробурмотів Борис, здавалося, збентежений темою розмови. — Просто… до нього ще далеко і… поки він настане, всі ці жахи залишаться позаду.
Її обличчя спохмурніло.
— Жахи… — повторила вона. — Я вже й забула про них… Це все ви.
— Ні, — сказав Борис. — А зараз дійсно якась оаза серед пустелі жахів, якщо можна так висловитися.
— Справді, — погодилася вона. — Гарно сказано. Мені давно не було так приємно та затишно. Незважаючи на те, що, як ви кажете, це лише оаза, а навколо… Дякую, що ви її створили. І все-таки коли ваш день народження?