Ваше ім'я, майоре?
- Автор: Ященко Антон
- Год: 1985
- Язык: украинский
- Год: «Таврія»
- Жанр: Военная проза
Электронная книга - «Ваше ім'я, майоре?». Краткое содержание книги:
Автор — журналіст, до пригодницького жанру звертається вперше.
Я мовчки кивнув.
— Боже ти мій! Звідки ж ти, прочанин, отакий, що і впізнати тебе неможливо! — загудів Курінний голосно й кинувся мене обіймати, як рідного брата.
— От воно як буває, — закінчував Яворовський свою оповідь. — На другий день Курінний представив мене комендантові, розповів йому, яким я був мучеником більшовиків й тому я одразу зайняв свою парафію. Але богослужіння я зробив ширмою. Головне для мене — розповідати людям правду про діла на фронтах, вселяти віру в нашу перемогу…
У Василенка не залишилося вже ані найменшої тіні від недавніх сумнівів. Зворушений, він підійшов до Яворовського, і той обняв його.
— Тепер, товаришу, — звернувся Микола Нестерович до Василенка, — розкажіть про катастрофу в «Чорноморі». Ходять різні чутки, а мені треба знати правду. Начальник поліції Курінний сказав, що в театрі знайдено двадцять п’ять трупів. Але чи були серед них актори, він не знає.
Степан Іванович зібрався з думками і розповів про те, як діяв «Чорномор».
— Ой, молодці, ой, які ж ви герої! — захоплено вигукував священик, слухаючи Василенка.
— Щодо останньої події в театрі, — заключив Степан Іванович, — то одне скажу: якби наш план здійснився, то мав би такий широкий розголос, який докотився б і до Берліна, і до Москви. Та трапилося таке, чого я й сам не знаю. Якась, мабуть, помилка вийшла із заводним механізмом.
— Дуже цікаво! — вигукнув священик. — Я, розумієте, також мав запрошення на ту зустріч з фашистами високого рангу. І збирався йти; я мусив там бути. Раптом прибігає до мене на квартиру незнайома людина років, може, тридцяти п’яти, досить пристойно одягнена, й таємничо говорить: «Вибачайте, отче, що турбую, справа негайна: наказано сповістити вас особисто про те, щоб сьогодні ви не приходили до театру, ні в якому разі!»
Я, звичайно, завагався, розгубився навіть. Не міг збагнути, що то є, як мені бути? Хто його зна, може, думаю, провокація яка? Через півгодини пролунав сильний вибух. Щоправда, далеченько, і я не надав тому особливого значення — мало які бувають вибухи. Воєнний час! Твердо вирішив: іти — священикові не можна не бути на такому урочистому зібранні, інакше могли б розцінити, що церква нехтує ними. І хоч насправді це відповідає дійсності, але треба робити вигляд, що ти з ними, — він двічі наголосив на слові «ними».
— Тактика! — посміхнувся Василенко багатозначно.
— Звичайно. Але тут ніякого гріха, — покрутив головою Яворовський. — З ворогами — по-ворожому! Поки я розмірковував, прибіг шофер і майже крикнув:
— У «Чорноморі», отче, стряслося щось страшне! Театр зруйновано неймовірним вибухом.
— Одразу й дійшло, чому попереджали не йти до театру. Молодці, подумав я, зірвали політичний захід окупантів. Таки ж справді здорово! Шкода тільки, Степане Івановичу, що досі нічого-не знаємо про Дмитра Шаповала. Цікаво от що: напередодні того знаменного вибуху ми з ним зустрічалися; випадково, звичайно, в парку. Сподобався мені. Але поговорити про щось серйозне там не можна було. Тому я запросив його прийти на вечерню. Він подякував і, глузуючи, сказав: «Та раз ви, отче, дивилися наші вистави, то я також прийду на вашу… Потім обговоримо, чш спектаклі кращі…»
Виходить, не до вечерні було йому. І, незважаючи на обставини, знайшов можливість попередити про небезпеку.
РОЗДІЛ VII
ТЕ, ЩО БУЛО ЗАГАДКОЮ
Коли Дмитро Шаповал жбурнув зі сцени в партер одну й другу гранати, то це був уже не Дмитро Шаповал, а майор вермахту Йоган Кох. На ньому була новенька форма, яку він взяв із театрального гардероба. Й коли глянув у велике дзеркало, то аж злякався: ну вилитий фашистський офіцер! Здавалося, що він завжди носить цю уніформу, хоч одягнув її тільки вдруге Уперше Шаповал одягав її два тижні тому, коли грав бравого гітлерівського офіцера-«визволителя».
У кишені мундира лежало посвідчення на ім’я офіцера Йогана Коха. Про те, як воно фабрикувалося, знав кум Дарини Петрівни Назар Барчуков — начальник паспортного відділу міської управи, що мав «діловий» зв’язок з офіцером комендатури Приморська. Усе це зроблено заздалегідь. І мундир, і посвідчення необхідні Малюку для того, аби легше зникнути на випадок небезпеки.
Потужний вибух, що стався в партері, майже не завдав Малюкові ніякої шкоди, він навіть не відчув фізичного болю, бо встиг сховатися за виступ стіни. Вибухова хвиля не зачепила його.
Не гаючи ні хвилини, чоловік у формі майора поквапливо вийшов надвір через службовий хід. А коли постояв з півхвилини й прислухався, то відчув у голові якийсь неймовірний шум. Виходить, його таки трохи оглушило.