Викривлений простір
- Автор: Тесленко Александр Константинович
- Год: 1985
- Язык: украинский
- Год: «Радянський письменник»
- Жанр: Другие приключения
Электронная книга - «Викривлений простір». Краткое содержание книги:
Про те, як було зірвано цей намір, мовиться в гостросюжетній. напруженій повісті «Викривлений простір».
В оповіданнях молодий український радянський письменник-фантаст, як і в попередніх своїх книгах, знову повертається до «старих і випробуваних» героїв — біокіберів.
Твори пронизані думкою: людина мусить гідно нести високе звання мислячої гуманної істоти.
— Дуже миле створіннячко… Це ти таким був?
— Ні. Я таким не був. Але скажи відверто, що б ти подумав, якби зустрівся з таким ось, тільки живим?
— А як же твоя здатність читати мої думки?
— Я хочу, щоб ти сказав уголос. Читання твоїх думок вимагає від мене багато енергії.
— Я ж і кажу тобі: дуже миле створіннячко. — Сухов витер спітніле чоло, він прекрасно усвідомлював, що все це не сон, не хворобливі видіння, але й сприймати серйозно Серафима і його розмови також не міг.
— Одне слово, Сухов, ось так виглядають істоти, що створили мене. Загалом, вони можуть бути всякими, можуть набувати будь-яких форм, але насправді вони саме такі, як я намалював. Вони — вершина досконалості. Мені треба гарно поїсти, а потім. ми продовжимо розмову. Скажу тільки: вони називають себе маргонами. Вони прилетіли дуже здалеку. І дуже розумні, мудрі створіння. Вони хочуть осісти на Землі. Вони хочуть підняти землян на вищий ступінь розвитку. І ти, Сухов, повинен мені допомогти! Допомогти маргонам. Ходімо їсти!
Серафим жадібно глитав, не розжовуючи, шматки м’яса, продукцію хімкомбінату харчових продуктів. Він їв і не міг наїстися. Шматував зубами, як дикий звір. І ледь помітно усміхався. Страшно усміхався.
— Спасибі, Сухов! — вигукнув нарешті. — Тож продовжимо. Маргони — це далека розумна цивілізація, яка хоче допомогти землянам у їхньому розвитку.
— Пробач, Серафиме, мені смішно і дико, але… Я просто змушений розмовляти з тобою, як з дорослою, розумною істотою. Скажи мені, чому ці маргони, добродії з великої дороги, ведуть переговори з землянами через таких, як ти? І, взагалі, хто є ти? Я ще нічого не можу втямити. І якщо ти хочеш, щоб я до пуття щось збагнув, то мусиш говорити конкретніше і ясніше.
— Що конкретніше і ясніше? — Серафим двозначно усміхнувся. — Ти такий дивний чоловік. Навіть думки твої читати важко.
— Це тому, що читати немає чого, — буркнув Сухов, і знову ніби випив води не ковтаючи. — Коли хтось бреше, я й сам дуже легко відчуваю. Стан людини відчуваю. Але давай не будемо розводитись… І хай тебе не дивує, що ти опинився саме перед моїми дверима. Я, може, знаю про маргонів не менше від тебе, — сказав і подивився на Серафима уважно, чекаючи на його реакцію.
Серафим, як і сподівався Сухов, насторожився.
— Не розумію тебе, — сказав.
Антон втішно подумав, що не такий страшний чорт, якщо ініціатива в твоїх руках.
— А що, власне, ти не розумієш? Я сказав цілком зрозуміло, без якихось натяків.
— Що ти знаєш про маргонів?
Сухов пригадував усі свої розмови з Гіатою Біос, її картини на стінах.
— Ти хочеш, щоб я розповів тобі про маргонів? — запитав Сухов іронічно. — Слухай! Вони… зелені. За формою такі, як ти намалював. — Антон відверто знущався з Серафима і сам дивувався, як це йому вдається.
— Так, вони справді зелені, — пробелькотів у відповідь вундеркінд.
— Але часом їхнє забарвлення дещо змінюється.
— З’являються рожеві відтінки, — було видно, що Серафим боїться, аби Сухов не запідозрив його в некомпетентності.
— Ну, от бачиш, і я дещо знаю. Знаю, що ти не маргон, — сказав Сухов, вдивляючись зосереджено в обличчя вундеркінда, водночас боячись помилитися.
Серафим відвів знічений погляд.
— Так. Я не маргон. Я — кар. Я — дитя розуму маргонів. Я — робітник. Я — виконавець. — І раптом Серафим розплакався. — Ти не знаєш, Антоне, як було страшно мені ще тиждень тому. Голод! Ти знаєш, що таке голод?! Я знаю!