Одиничні злочині: поняття, види, кваліфікація

Нарешті, навряд чи правильно тільки єдність об’єкта вважати критерієм віднесення діяння до кола одиничних злочинів, що на думку авторки як раз і виключає кваліфікацію вчиненого за сукупністю. Скоріше навпаки, двооб’єктність складених злочинів, разом з іншими їх ознаками, не тільки не виключає їх віднесення до одиничних злочинів, як помилково вважає Н.Ф. Кузнєцова. а і є підставою для виключення у таких випадках кваліфікації за сукупністю злочинів. Вважаємо, що саме задля цього (або в тому числі для цього) законодавець і об'єднує окремі самостійні злочини в складні законодавчі конструкції різних видів.

Таким чином, для більшості складених злочинів характерним є наявність одного основного і одного додаткового обов’язкового об'єктів. Однак серед них є й такі, що спричиняють шкоду більшім кількості суспільних відносин. Зокрема, це хуліганство, пов'язане з опором представнику влади, яке вчинене із застосуванням вогнепальної або холодної зброї (ч. 4 ст. 296 КК). Вказане діяння посягає не лише на громадський порядок (основний об'єкт), не тільки на авторитет органів влади (один додатковий об'єкт), а й на охоронювані кримінальним законом відносини громадської безпеки (інший додатковий об’єкт).

Зазначимо також, що прагнення законодавця поставити під першочергову охорону певні суспільні відносини, зовсім не означає, що ці відносини є більш важливими порівняно з іншими, які теж порушуються цим злочином.

Між тим, у літературі висловлюється думка, що за «загальним правилом, додатковий об’єкт із точки зору суспільних інтересів є менш соціально цінним порівняно з основним об'єктом»[233]. Уявляється, що це твердження є сумнівним, бо існують складені злочини, в яких додатковий об'єкт є, навіть, більш значущим і важливим, ніж основний, оскільки посягання на нього є більш небезпечним. Наприклад, при розбої, поєднаному із спричиненням тяжких тілесних ушкоджень (ч. 4 ст. 187 КК), здоров'ю людини з точки зору соціальних цінностей слід віддати перевагу перед відносинами власності. Так само сказане стосується і насильницького грабежу (ч. 2 ст. 186 КК), незаконного заволодіння транспортним засобом, поєднаного із застосуванням насильства, небезпечного для життя і здоров'я (ч. 3 ст. 289 КК), і багатьох інших складів злочинів. Вважаємо, що в цих та інших подібних випадках законодавець, помішуючи те чи інше діяння до відповідного розділу Особливої частини КК, враховує не тільки важливість охоронюваних суспільних відносин, а й обирає як основний об'єкт таке суспільне благо чи інтерес, посягання на які складають соціальну сутність злочину, визначають його спрямованість. Цим і пояснюється, що спричинення шкоди додатковому об’єкту, який іноді у складених злочинах є більш важливим за основний, відсувається, так би мовити, на другий план.