Діти Праліса
- Автор: Завітайло Тарас
- Серия: Нове українське фентезі #2
- Год: 2007
- Язык: украинский
- Год: Наш час
- ISBN: 978-966-8174-44-5
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Діти Праліса». Краткое содержание книги:
Андрій саме голив Никодима — той уже встиг помитися і перевдягтися, бо тхнуло від нього нестерпно.
Бороду козак уже збрив, залишивши довжелезні вуса, і тепер перейшов до «макітри» Никодима. Вправно орудуючи ятаганом, Андрій врешті-решт залишив на голові водяника одне довге пасмо, яке Никодим одразу закрутив за праве вухо.
— Хух! — видихнув водяник. — Дякую, друже! Холера їм, тим патлам.
— Прошу, — відповів козак і ляснув Никодима по лисині.
— Ну ось і знову разом! — вигукнув Мефодій. — Тепер хай начувається Праліс!
— Авжеж, — погодився Никодим і потер лисину.
Андрій витер ятагана і сховав у піхви.
— Ми маєм справу не з рядовим демоном, — зауважив він. — Праліс так просто в руки нам не дасться, він же не дурний! Тим більше, що один раз його вже обдурили та приспали. І в нього добрі сердюки!
— Махюки, — прокартавив ґном, — я раніше ніколи з такими не зустрічався!
— Вони демони дрібні, — пояснив Коник, — і за Праліса кістками ляжуть!
— А ми ляжем за Пташку, — спокійно проговорив Никодим, — по тому і край!
Тим часом Гапка з Пташкою накривали стіл у верболозі. На вечерю був дикий смажений кабан з квашеною капустою, вареники і борщ.
— Гайда до столу! — гукнула жінка, і всі як один пішли до верболозу.
— Я тепер не знаю, коли на ту рибу подивлюся, — пробуркотів водяник, — у Липня ще є заначки?
— Є! — поплескав його по плечу Борода, — старий ховав від Одарки не одну бочку з пивом!
І то була свята правда! У льосі, біля верболозу, була потаємна схованка, і саме там стояло Никодимове омріяне пиво.
— За перемогу, браття! — високо підняв чималенький кухоль Бородавка. — На праве діло йдемо! І хай скільки нас є, а разом ми — сила! Не раз пройшли хрещення вогнем і шаблею пліч-о-пліч, не раз і кістлявій в очі дивилися! Тож будьмо!
— Будьмо! — підхопили всі і перехилили кухлі.
Та не встигли вони й об стіл кухлями стукнути, як двері верболозу відчинились. На порозі стояв Липень.
— Мир вам!
— Липню! — вигукнув Борода. — Ти?
Дід усміхнувся і вклонився.
— І не тільки я! Гляньте-но надвір!
Всі вийшли надвір і буквально остовпіли: на крутім березі Рудки стояли всі березоворудчани, окрім дітей!
— То недобре, що ви без нас відстоюєте нашу землю, — сказав Липень, — бо жили ми тут з діда-прадіда і разом з вами станем на захист своєї вотчини! — Липень опустив голову. — І не вірю я, щоб Повітрун з братією своєю на нас руку підняв, хай що поробив йому той клятий чорт!
Наперед виступив Вітряк.
— Твоя правда! Нас відчаклували, але й до цього щось усередині, десь глибоко в серцях, тягло нас до людей, у!
Усі, кого привів Липень, були озброєні, навіть жінки, вони суворо поглядали в бік діброви, і погляди ті були сповнені рішучості. Вони не відступляться!
Дружина Андрія низько вклонилась.
— Дякую вам, — щиро сказала Пташка.
— І не варто чекати! — вигукнув Липень і вихопив шаблю. — Гайда в гості до Праліса!
— Оце діло! — розсміявся Никодим. — А що, братове, справді ж бо — чого його чекати!
Раптом гучний, подібний до грому, сміх пророкотав над берегами річки і луною прокотився гаями Березової-Рудки.
— Праліс! — вигукнув Коник, і всі обернулися на захід, де сонце, яке вже сіло за обрій, раптом зробилося червоним, як кров.
Із гаю вийшов демон. Праворуч від нього йшли Марюка і Вербичка, а ліворуч — Повітрун і Микита. Слідом сунули мавки, лісовики, домовики, берегині та інша погань, і не дивно, що всі вони були озброєні.
— До бою! — вигукнув Андрій, і його загін приєднався до березоворудчан.
Військо Праліса зупинилося. Чисельністю до двох сотень, воно вдвічі перевершувало захисників Березової-Рудки.
Демон вийшов наперед.
— Дурні! — вигукнув він. — Дозорці донесли мені, що ви пройшли підземним ходом. Треба було одразу завалити його! Але хто ж міг подумати, що у вас стане нахабства повернутись…
— «Нахабства»! — обурився Липень. — Це наші землі, а твоє місце у пеклі, коло Люципера! Відпусти погань по-доброму і забирайся геть!
— Ой бійня буде, — прогарчав Никодим.
— Як Бог дасть, то ні, — тихо відповів Андрій.
Раптом демон звернувся до козака.
— Як я розумію, ви тут заради молодої мавки?
— І не тільки, — відповів Андрій, — але тобі цього не зрозуміти.