Хронiки Нарнії. Повна історія чарівного світу (збірка)
- Автор: Льюис Клайв Стейплз
- Год: 2020
- Язык: украинский
- Год: Книжковий клуб "Клуб Сімейного Дозвілля"
- ISBN: 978-617-12-7122-7
- Переводчик: Віктор Шовкун++
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Хронiки Нарнії. Повна історія чарівного світу (збірка)». Краткое содержание книги:
Одного дня двоє братів і дві сестри Певенсі потраплять у Нарнію — чарівну країну одвічної зими, населену фавнами і наядами, гномами і єдинорогами, добрими велетнями, драконами і звірятками, що вміють розмовляти… Тоді здійсниться давнє пророцтво про чотирьох людських дітей, які сядуть на трони величного Кейр-Паравелю, настане Різдво, повернеться лев Аслан, буде переможена Біла Чаклунка — а чарівні пригоди триватимуть…
От така ж була й різниця між тією Нарнією, що залишилася позаду, та тією, що поставала перед очима тепер. Нова Нарнія була глибшою за ту, що залишилася за дверима: кожен камінець, кожна квіточка або травинка тут набували нового й глибшого значення. От і весь мій опис, а кращого від мене годі й чекати, бо, як то кажуть, краще вже побачити все на власні очі, ніж слухати про те від когось іншого.
А от хто наважився виказати словами те, що в усіх інших було на серці, то був Діамант. Він тупнув правим переднім копитом і заіржав так, що не почути його було неможливо:
— О-го-го! Я нарешті вдома! Це моя країна! Нарешті я знайшов її! Я шукав її усе життя, не знаючи, що шукав саме її! Тільки тепер я зрозумів, чому ми всі так любили її, нашу стару Нарнію — тому що вгадували у ній риси Нарнії прийдешньої! Е-ге-гей! Гайда за мною! Усе далі й все вище! Уперед!
Він струснув гривою, став дибки та полетів уперед — якби те було у нашому світі, то таким чвалом він зник би з очей за якусь мить. А тут трапилося неймовірне: усі підхопилися та припустили слідом за ним, і невдовзі, на превеликий подив, побачили, що не відстають від нього ані на крок. І не тільки люди й собаки, а й тихий маленький ослик Верть і навіть Поґін на своїх коротеньких ніжках. В обличчя їм дмухнув зустрічний свіжий вітер — так, ніби вони мчали в автівці без вітрового скла. Земля побігла назад, як те бачиться з вікна швидкого потяга. А вони летіли все швидше й швидше, без втоми та задишки.
Розділ 16
Прощання із царством тіней
Якби ми могли бігати без утоми стільки, скільки заманеться, то, гадаю, ніхто й ніколи б не зупинявся, хіба що тільки задля дуже вагомої причини. І така причина знайшлася, коли Юстас несподівано заволав:
— Оце так! Стійте! Дивиться лишень, куди ми прямуємо!
І не дивно: перед ними було озеро Чан, а за ним — височезні стрімкі скелі, з яких униз щомиті збігали тисячі й тисячі тонн води. Деінде води Великого водоспаду мерехтіли, переливаючись діамантами, деінде зливалися темно-зеленими потоками, і навіть тепер, на значній відстані від нього, вуха у друзів позакладало від оглушливого реву, із яким вода обрушувалась в озеро.
— Не зупиняйтеся! Усе вище і все далі! — покликав їх Гострозір, трохи змінивши курс і прямуючи тепер угору.
— Добре йому казати, — пробурмотів Юстас, але й Діамант вигукнув:
— Не зупиняйтеся! Усе вище і все далі! Не зупиняйтеся і біжить, як і до цього бігли.
Голос його потонув у ревінні водоспаду, але наступної миті всі побачили, як він пірнув до озера. За ним, хто як, із плескотом попадали у воду й інші. Вода виявилася зовсім не льодяною, як чекали всі (особливо Верть), — вона огортала приємною пінявою прохолодою. Несподівано для себе всі помітили, що пливуть просто до водоспаду.
— Це якесь божевілля, — зауважив Юстас Едмундові.
— Я знаю. Та все ж… — кивнув Едмунд.
— Хіба це не чудово? — радісно скрикнула Люсі. — Чи ви помітили, що не можете відчувати страх, хоч би як ви не намагалися? Спробуйте!
— Правильно кажеш, можу присягнути! — після марної спроби вигукнув Юстас.
Діамант першим дістався підніжжя водоспаду, але Тіріан плив просто за ним. Останньою була Джил, і саме перед нею розкрилася найповніша картина того, що коїлося попереду. Вона побачила щось біле, що прудко линуло вертикальною поверхнею води, — то був єдиноріг. Неможливо було визначити, чи то він пливе, чи то здирається водоспадом, мов скелею, але він просувався все вище й вище. Вістрям свого рога він «розрізав» водну поверхню у себе над головою, і вода двома веселками спадала йому на плечі. Просто йому на «п’яти» наступав Тіріан, що ворушив руками і ногами, мов зразковий плавець, але «плив» просто вгору, ніби дерся вгору стіною якогось велетенського будинку.
Найкумеднішими були собаки. Шалений галоп ніяк на них не вплинув: жодного разу не збилися вони з дихання, але тепер чхали, кашляли та бризкалися на всі боки повсякчас, бо гавкати на плаву — не найзручніша справа: кожного разу, коли роззявляєш пащу, до рота і носа набирається повно води. Але роздивитися все як слід у Джил не стало часу, бо за мить вона вже й сама підіймалася водоспадом. У нашому світі таке було б неможливо: навіть якби ви не втопилися одразу, величезна маса води, що падала в озеро із неймовірної висоти, розтерзала б вас об зубчасті скелі. Але в тому світі могло трапитись усе, тож ви лише підіймалися й підіймалися, а за стіною води виблискували різнобарвні камінчики і світло відбивалося від діамантових бризок. Через деяких час здавалося, що пливеш нагору в суцільному світлі — усе вище й вище; висота безперечно налякала б вас, якби на серці лишилася хоч крапля остраху. Але його не було, а натомість тілом розливалося непередаване почуття радісного хвилювання. Нарешті вони дісталися казкової спокійної зеленавої закругленості — тут, де закінчувалася нешумлива річка, вода переливала через край. Хоча й доводилося плисти проти течії, такі добрі плавці, якими вони були тепер, долали напір течії без зусиль. Невдовзі вони вже видряпалися на берег, мокрі та щасливі.