Хроніка війни. 2014—2020. Том 1. Від Майдану до Іловайська
- Автор: Бура Дар’я, Красовицький Олександр
- Год: 2021
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 978-966-03-9500-8
- Жанр: Роман, новелла
Электронная книга - «Хроніка війни. 2014—2020. Том 1. Від Майдану до Іловайська». Краткое содержание книги:
Сухі інформаційні рядки зведень проілюстровані свідченнями безпосередніх учасників подій, процитованих з книг-хронік, що вийшли раніше у видавництві «Фоліо». Долучені спогади про загиблих українських вояків, що захищали нашу землю в перші дні, тижні, місяці й роки російсько-української війни, про новітніх героїв, хто заплатив найдорожчу ціну за спокій і добробут українців.
Ця книга — нагадування світовому суспільству про те, що російсько-українська війна триває, і не можна забувати про тих, хто зі зброєю в руках фактично захищає благополуччя Європи.
Перший том «Від Майдану до Іловайська» тритомника «Хроніка війни. 2014—2020» охоплює період з кінця лютого 2014 року до перших днів вересня 2014 року.
Вакуум влади та відчуття тотальної вседозволеності спонукали найкримінальніших елементів на свавілля: вони грабували й чинили розбій і не гребували вбивствами тих, хто чинив спротив. Ще 13 квітня 2014 року кілька журналістів, що мешкали в готелі «Україна», стали свідками суто бандитського нальоту на автомобіль «Рено». Його переслідували, по ньому стріляли, згодом, він зупинився на перехресті через прострілені й зламані колеса, а застреленого в ній чоловіка понесли випадкові перехожі до сусідньої міської лікарні. Бандити щось швидко забрали з машини та зникли.
Сотні екзальтованих й одурманених російською пропагандою мирних мешканців, переважно жінок і чоловіків середнього та похилого віку, гуртувалися в кожному місці концентрації бойовиків, утворюючи живий щит на випадок штурму. В багатьох місцях майоріла сепаратистська символіка: георгіївські стрічки, російські триколори, чорно-синьо-червоні полотнища ще навіть не проголошеної ДНР, інші символи незаконних формувань. Загарбники швидко знімали українські прапори й трощили герби на кожній державній установі. У всіх місцях масового скупчення людей була присутня агресивно-нетерпима до будь-якого інакомислення бунтівна риторика: «хочемо референдум», «Донбас годує країну», «київська хунта», «Росія допоможе», «ми за своє, почуйте Донбас».
Міський голова Слов’янська Неля Штепа, активний член Партії Регіонів, відома своєю екзальтованою риторикою, непримиренною до опонентів її політичної сили, з радістю зустріла озброєних загарбників. У яскравій рожевій куртці вона відразу з’явилася на барикаді ще в день захоплення міста бойовиками — 12 квітня. Спілкуючись із місцевими мешканцями під захопленим міськвідділом міліції, Штепа відкрито під схвальні овації натовпу підтримала бунтівників й емоційно кричала у мегафон:
— Сегодня люди, которые тут с оружием, мне объяснили, что они от донецкого областного народного ополчения. Это они захватывали наш горсиполком. Они сказали, что они против той власти, которая в Киеве. Сегодня они ведут переговоры с ними. Я хочу, чтобы вы знали, что это не какие-то люди, приезжие с Западной Украины, как вы переживаете. Сегодня это наши донбасские ребята. Пусть они разговаривают, пусть они добиваются, я не хочу в нашем городе войны. И они мне сказали, что сегодня мы — единственный город, где они уважают городского голову и будут делать все мирным способом. Давайте не провоцировать их, я вас очень прошу!
Найтрагічніша доля спіткала Володимира Рибака. Депутата міської ради міста Горлівки, який організовував патріотичні мітинги, не боявся та чинив відкритий спротив наступу «руського миру» на Донбасі, було викрадено за наказом ватажка горлівських бойовиків Ігора Безлера, відомого під прізвиськом «Бес». У перехопленій і опублікованій згодом СБУ телефонній розмові Безлера зі своїм підлеглим бойовиком «Альфом» він дає чітку команду викрасти й «відпресувати» Володимира Рибака:
— Альф, слушай меня внимательно: зайди внутрь горисполкома. Там «бурагозит» Рыбак. Там люди его пытаются сдерживать. Отпрессуйте его немного, посадите в свою машину и вывезите куда-нибудь подальше. А потом тормозните и скажите, куда мне подъехать. Когда будете паковать, руки связать, увязать так, чтобы ни глаза, ничего не видел.
Потім Володимира Рибака перевезли у підвали слов’янського СБУ.
Фрідон Векуа, мешканець Слов’янська:
— Во-первых, это центр города, во-вторых, здесь удобная позиция, чтобы разместить для командира боевиков Гиркина своих помощников. С правой стороны находилось кафе «Иллюзия», где жили как раз его россияне, которые приехали, его охрана была под боком. Но в то же время они перекрыли дорогу, весь квартал. На тот момент, когда они были здесь, жильцов было немного. Тут были бабули, дедули, которые не могли выехать, человек 5–10. Целый квартал был пустой под ними. И он был для них удобен стратегически: пока до этого места атакующие добрались бы с любой окраины, то захватчики СБУ и всего квартала смогли бы принять какие-то меры. То есть дислокация была следующая: Гиркин — в СБУ, в городском исполкоме разместился Пономарев, а в горотделе милиции разместился «Абвер» (бойовик Сергій Здрилюк).