Пастка-22
- Автор: Хеллер Джозеф
- Год: 2016
- Язык: украинский
- Год: Книги - XXI
- ISBN: 978-617-614-135-8
- Переводчик: Олена Фешовець
- Жанр: Юмористическая проза
Электронная книга - «Пастка-22». Краткое содержание книги:
Переклад з англійської Олени Фешовець
— Ми разом з майором Майором, — похвалився він тим самим войовничим, різким тоном, що й минулої ночі, — можемо вибити дух із будь-кого в моєму підрозділі.
У той самий день офіцери взялися за проблему з майором Майором. Як поводитись із таким майором, як майор Майор? Принизити його особисто означало б принизити решту офіцерів того самого або нижчого рангу. З іншого боку, люб’язне ставлення до нього здавалося немислимим. На щастя, раніше майор Майор подав заяву до льотного училища. Наказ на його переведення надійшов під вечір, а о третій годині ранку майора Майора знову грубо розбудив сержант, побажав йому щасливої дороги і посадив у літак, що прямував на захід.
Лейтенант Шайскопф зблід як полотно, коли майор Майор, босий і з засохлим болотом на пальцях ніг, доповів про своє прибуття в Каліфорнію. Майор Майор сприйняв як належне, що його знову розбуркали вночі, щоб поставити босоніж у багнюку, й тому залишив шкарпетки з черевиками в наметі. Цивільне вбрання, в якому він відрапортував лейтенанту Шайскопфу, було зіжмакане і брудне. Лейтенанта Шайскопфа, який на той час ще не заробив собі репутації генія маршування, пройняв дрож, коли уявив собі вигляд майора Майора, що маршуватиме босоніж у його ескадрильї наступної неділі.
— Швидко до шпиталю, — промимрив він, коли до нього повернувся дар мови, — і скажіть, що хворий. Лежіть там, доки не прийдуть кошти вам на однострій, тоді купите собі одяг. І черевики. Купіть черевики.
— Так, сер.
— І не треба кликати мене «сером», сер, — зауважив лейтенант Шайскопф. — У вас вище звання.
— Так, сер. Можливо, в мене вище звання, сер, але ви все-таки мій командир.
— Так, сер, правильно, — погодився лейтенант Шайскопф.
— Можливо, у вас вище звання, сер, але я все-таки ваш командир. Тому робіть, що я наказую, сер, бо заробите собі неприємності. Ідіть до шпиталю і скажіть, що хворі, сер. Лежіть, доки не прийдуть на вас кошти, і тоді купите собі однострій.
— Так, сер.
— І черевики, сер. Купіть черевики за першої ж нагоди, сер.
— Так, сер. Куплю, сер.
— Дякую, сер.
Життя в льотному училищі складалося для майора Майора так само, як раніше. Кожен, хто з ним спілкувався, хотів, щоб він спілкувався з кимось іншим. Інструктори займалися з ним більше, аби пошвидше перевести на наступний рівень і позбутися його. Майже моментально він отримав пілотські «крильця» й опинився за океаном, і тут раптом усе налагодилось. Усе своє життя майор Майор прагнув лиш одного — щоб його прийняли за свого, і на Піанозі, на деякий час, це нарешті сталося. Звання мало що значило для військових на бойовій службі, тому стосунки між офіцерами та рядовими були невимушені і спокійні. Люди, чиїх імен він не знав, казали йому «Привіт» і запрошували піти поплавати чи пограти в баскетбол. Кращі свої години провів він на баскетбольному майданчику, де гра тривала цілий день і ніхто не переймався перемогою. Рахунку ніколи не вели, а кількість гравців могла змінюватись від одного до тридцяти п’яти. Майор Майор ніколи раніше не грав у баскетбол чи в якусь іншу гру, але його високий зріст і палкий ентузіазм частково компенсували його природну незґрабність і брак досвіду. Майор Майор відчував справжнє щастя на тому кривобокому баскетбольному майданчику разом з офіцерами і рядовими, з якими майже подружився. Якщо ніхто не перемагав, то ніхто й не програвав, і майор Майор насолоджувався кожним стрибком аж до того дня, коли загинув майор Дулут і полковник Каткарт примчав на ревучому джипі й назавжди позбавив його втіхи від гри в баскетбол.
— Тепер ви новий командир ескадрильї, — гаркнув до нього через канаву полковник Каткарт. — Але не думайте, що це щось значить, бо це нічого не значить. Це значить тільки те, що ви є новим командиром ескадрильї.
Полковник Каткарт віддавна затаїв на майора Майора невтамовну злобу. Зайвий майор у списках особового складу означав непорядок у господарчій частині й давав привід для нападів людям зі штабу Двадцять сьомої повітряної армії, яких полковник Каткарт впевнено зарахував до своїх ворогів і суперників. Полковник Каткарт молив про якийсь щасливий випадок, як-от смерть майора Дулута. Йому остогиднув цей зайвий майор, і тепер він мав для нього місце. Він призначив майора Майора командиром ескадрильї і від'їхав на своєму ревучому джипі так само раптово, як і з’явився.