Конкістадор

Ми вирушили в путь на світанку, прихопивши провіанту на п’ятдесят днів, і я гадав, що цього часу стане, щоб дістатися землі на тому боці моря. Після прикрих хвилин, яких я зазнав через командира канібів, я вирішив більше не наближатися до островів. Жарт, на жаль, виявився не зовсім безневинним: згодом я дізнався, що покуштував м’яса сигуайського вождя, саме того, що впав з плечей свого ад’ютанта, тікаючи. Моєму шлункові та моїй совісті довелося сутужно: ось як я подякував йому за гостинність, як віддячив за всі втіхи кокомордану!

Касик канібів відпустив нас, усвідомлюючи, що краще жити у мирі з підданими Уїцилопочтлі, аніж пізнати на собі всю потужність Теночтитлана. Поза тим, прагнучи розпрощатися по-доброму, вождь наділив нам чимало хліба, який роблять з юкки, котру наші господарі називали «касабе», вельми слушно для нас, адже такий хліб може зберігатися тривалий час, зовсім не псуючись. Моя команда зібралася геть уся, трюм було заповнено необхідними припасами, палубу відремонтовано, витесано нове весло. Звісно, всіма неприємностями, які спіткали нас у подорожі, ми мали завдячувати двом членам команди, утім, тепер команда справді згуртувалася. Усі переконалися, що вороги та небезпека чатують зовсім не на нашій палубі.