Ідеальна незнайомка

Клацнула замком, розсунула двері і змусила себе мило всміхнутися у відповідь на його усмішку. Щойно Кайл увійшов, уся його нервозність розвіялася, моя теж. Мені подобалося дивитися на нього знизу вгору, подобався свіжий запах м’ятної жуйки й те, як він, обходячи, легенько торкнувся мого стану. От халепа… Кайл умостився за столом, я налила йому склянку води, спиною відчуваючи на собі його погляд. Раптом у мене геть пропала охота починати серйозну розмову. Поліціянти в цьому дуже схожі на репортерів: уміють відділяти зерно від полови.

Я навмисно не сідала, розтягуючи момент.

– Як ваші справи? – запитав Кайл.

– Добре, – відповіла я, – зважаючи на ситуацію.

Він кивнув і трохи випростав спину.

– До речі, щодо ситуації… Хочу вам дещо показати.

– Гаразд. – Я опустилася в крісло навпроти.

Кайл дістав фотографію якогось чоловіка й поклав переді мною.

– Ви коли-небудь бачили цю людину? – Все, безтурботна пауза закінчилася.

У того чоловіка на фото було довге, до підборіддя, світло-русяве волосся, вузьке виразне обличчя, тьмяно-сірі очі. Я випросталася.

– Так. Це хлопець Еммі. – Наші погляди зустрілися, і Кайл трохи схилив голову набік. – Джим.

Але вираз його обличчя не відповідав моєму. Кутики рота в Кайла опустилися.

– Джеймс Фінлі, – сказав він. – Той, хто працював у «Брейк Маунтен», як ви казали. Той, хто перестав з’являтися на роботі, і вони мусили шукати заміну.

– Ох, – сказала я. Отже, не Еммі. Про Еммі не йдеться. – Але це вже щось, правда?

– Ви коли-небудь спілкувалися?

– Хіба по телефону. Тільки коли треба було щось передати Еммі.

– Тобто особисто не спілкувалися?

– Особисто ні. Я бачила його лише декілька разів, коли Джим виходив від нас. Або коли підвозив Еммі.

– Хлопець притягався за злочини, – додав він, і я завмерла. Кайл підняв руку. – З насильством не пов’язані, нічого такого. Але притягався.

– За що? – запитала я.

– Пограбування, шахрайство, п’яний розгардіяш, порушення громадського порядку. Класичний набір для всіляких нікчем.

– Ви гадаєте… – Я ковтнула повітря. – Що він її скривдив?

– Не знаю, що тут гадати, Ліє. Але ми вже взялися за нього. Затримають, привезуть у відділок, допитають, не хвилюйтеся.

Я поклала лікті на стіл і стиснула пальцями скроні. Він був у моєму домі. Тут, у цьому передпокої. Можливо, навіть поки я спала. Імовірно стояв просто за дверима моєї кімнати. Може, якось підгледів, як Еммі ховала ключі під дашком, і знав, де вона їх тримає? Може, Еммі його роздратувала тим, що часто змінює свої рішення, зненацька перестає підтримувати приятельські стосунки?

Я мусила таке помітити. І вона мусила. Я почала згадувати взаємини Еммі з Джимом, намагаючись побачити в них якісь тривожні сигнали, застороги, на які тоді не звернула уваги.