Бесплатная библиотека
Читайте книгу на сайте или телефоне
READ-E-BOOK » Другие приключения » Смерть в океані
Смерть в океані - Читать Любимую Русскую Полную Книгу 👉 Read-E-Book.com

Смерть в океані

Электронная книга - «Смерть в океані». Краткое содержание книги:

Нова пригодницька повість «Смерть в океані» Леоніда Тендюка, колишнього матроса «Витязя», розповідає про злочин мілітаристів на віддалених архіпелагах, про те, як жертвами випробування термоядерної зброї на Бікіні та інших атолах Мікронезії стали ні в чому не винні остров'яни і ті, хто, перебуваючи в плаванні, потрапив під радіоактивний попіл.
1 ... 36 37 38 39 40 41 42 43 44 ... 50
Перейти на страницу:

— Очевидно, загинули…

— До речі, ви знаєте, як звуться ці острови? — втрутився в розмову Євмен.

— Тубільці, які кілька днів тому припливали сюди, називали: Бікіні, Кілі, Маджуро, Ронгерік. І ще — Айрік, Арно, Малоелап, — сказав я.

— Все вірно, — погодився Генріх Левкович. — Ми з вами потрапили на східну групу Маршаллового архіпелагу — на острови Радак, атол Малоелап. А ті, хто вам про них сказав, то блукачі, переселенці з Бікіні. Від атомної смерті рятуються.

— Про що я тобі говорив, Васько? — докинув Толстиков.

— Від тубільців ми й довідалися, що на сусідньому острові живуть двоє білих — лап-лап і його підлеглий, каюр. Так хто з вас лап-лап, а хто каюр? — засміявся Уткін.

— Він верховода, — показав я на Гудзоновича.

— Дякую за увагу…

Генріха Левковича, Євмена та тих, хто з ними прибув, — чотирьох тубільців — ми запросили до своєї домівки.

— Непогано влаштувалися! — вигукнув Євмен, уздрівши хижку на дереві.

— На острові безліч щурів, довелося рятуватися.

— І полчища щурів, й ніби спекою обпалене, з іржаво-коричневим відтінком листя, і буйні хащі, а поряд — стовбури вчахлих дерев. Усе точнісінько так, як на острові, з якого ми припливли, — жахливі наслідки радіоактивного забруднення. Пентагонівські варвари занапастили землю, на дочасну смерть прирекли людей! — з гнівом закінчив Уткін.

Друзі привезли кілька кокосових горіхів, навіть гроно бананів. Я сходив на наш город, приніс кілька кореневищ таро. Всі заходилися обідати. По обіді Толстиков запропонував:

— Ви кажете, Генріху Левковичу, що заберете нас із цього острова і, може, незабаром всі ми виїдемо на Батьківщину. Я вважаю: перш ніж залишити цей суходіл, цей гумор, — показав він на рятівне дерево, — необхідно провести загальні збори. Заперечень немає?

— Які збори, Гудзоновичу, навіщо вони здалися? У нас же гості,— озвався я.

— Помовч! — перебив мене лап-лап.

За кілька хвилин під гумором вже лежала величезна дерев'яна колода, яку ми з Євменом прикотили на вимогу Толстикова.

Колода правила за стіл. Сучкувату поверхню, замість скатертини, Гудзонович прикрив лапатими лопухами.

До президії він запросив Генріха Левковича Уткіна і вмостився сам. Євмен і я сіли навпроти, поряд з тубільцями.

Нас, простих смертних — каюрів — з лап-лапами, що всілися в президію, роз'єднувала лише колода.

— Товариші,— хвилюючись, мовив Толстиков. — Згідно з домовленістю та на побажання присутніх збори вважаю відкритими. Форум є,— окинув він поглядом мене, Євмена й принишклих поряд тубільців. — Отже, на порядку денному два питання. Перше: як нам востаннє наловити пальмових крабів; друге: прощання з островом. Поточні справи.

Гудзоновича хлібом не годуй, а дай йому побалакати з трибуни! І він почав. Розповів передісторію того, як ми ловили крабів, згадав навіть своє падіння. Потім перейшов до городництва — ділянки, де росло таро.

— Жили ми тут, товариші, у незвичних умовах, — звітував і доповідав він. — Жили й боролися героїчно. Думаю, після повернення додому не зайве порушити клопотання про нагороду. У мене вже є, правда, кілька медалей.

— Що, за труд? — запитав я.

— Ні, за лекції. Ой, пробачте, за труд, за працю! — зрозумівши, що сказав не те, раптом спохватився. Ошелешені тубільці дивилися на нас з побожністю й подивом — такого вони ще не бачили.

В горлі у нього пересохло. Ніби викинута на берег риба, він пожадливо хапав ротом повітря.

— Може б, того… поставити графин? — підійшовши до Савелія Гудзоновича, пошепки запитав я.

— О горе моє! Де ти на мою голову взявся! — обурився Толстиков, якому я не дав докінчити фразу. — Ну, став, став мерщій! — великодушно дозволив. — Я маю звичку під час промови промочувати горло, — ніби виправдовуючись перед присутніми, додав.

Я поставив перед виступаючим наповнений водою кокосовий черепок.

 • •

Прощавай, невідомий острове! Твій берег, твердь твоя врятувала нас від загибелі, втамували спрагу, не дали померти від голоду.

Ми вдячні землі, бо соки її дарують снагу. Соки землі… Їх ніхто й ніколи не має права псувати отрутою. Беручкі, роботящі, веселі, трагічні, вседолаючі, нестримні — ми, люди, вбережемо Землю — колиску Життя.

Так думав я, сидячи в човні під вітрилами. Я думав про моїх товаришів з «Гідролога», кого через нелюдів-лиходіїв поглинула океанська безодня; про боцмана Кузьмича, який ніколи вже не побачить своє карооке сонечко — Юлю. Думав про нещасного Менеуа, Того, Кому Не Таланить, і його вродливу внучку Корділію; про лап-лапа Тереті та інших тубільців з Бікіні й Ронгеріка, що в пошуках притулку змушені скитатися по островах Океанії.

Гнів закипав у серці! Бо тут, куди мої далекі попередники, вітчизняні мореплавці-першопрохідці несли добро і згоду, біснуваті палії війни сьогодні посіяли смерть.

Смерть війнула й над нами, учасниками експедиції, що так трагічно скінчилася…

Ми пливли в човні, а над головою у височині з тривожним криком кружляли й кружляли, як сніг, білокрилі чайки.

На цьому уриваються морські нотатки матроса Василя Петровича Гайового, які випадково потрапили мені до рук.

Автор

ТИХООКЕАНСЬКІ ОПОВІДІ

Там, де захлюпала спека,

Ніби обніжок — екватор,

Ліг борозною далеко

«Витязя» слід смугуватий…

А як прокинеться вітер,

Крилами люто ударить,

Залопотять понад світом

З якоря зірвані хмари.

Від буревійного шалу

Дітися, хлопці, куди нам?

Море і небо змішало

Вихором тим воєдино.

Штормом стривожена тиша

Над кораблем розкололась…

Рідний, за все наймиліший,

Здалеку вчувся нам голос.

Піснею з тихого гаю,

Шепотом ніжним колосся, —

Ніби дітей то гукає,

Жде — не діждеться матуся.

Земле — життя наше, доле!

Шквал шаленіє двобою,

Та не схитнеться ніколи

Той, хто багатий тобою…

«Тиша, стривожена штормом»

ПОЯС ОРІОНА

Поривчастий вітер одноманітними настирливими рухами розсотав, а потім і зовсім порвав зроблені з тонкої конопляної пряжі відтяжки, що ними до палуби кріпляться наші брезентові намети. Вночі, коли я змінився з вахти і йшов горішньою палубою, брезентові полотнища наметів тріпотіли над «Витязем», немов крила велетенських птахів. Здавалося, корабель летить і в мене за плечима теж виростають крила.

Десь позаду лишилися Центральні Полінезійські Споради, їхня насичена вологою спека, безмежжя екваторіальних вод.

Пливемо, але куди ж нам пливти? —

Попливемо на північ, під Пояс Оріона.

Так співається в старовинній полінезійській пісні.

Ми прямуємо на північ, до Гавайїв, куди ходу не більше трьох діб, і над кораблем увесь час палає золотий Оріон. У подувах північно-східного пасату вже відчувається ледь вловима, така жадана прохолода. Але землі не видно; за підрахунками штурмана, до Гавайських островів «Витязь» має підійти післязавтра опівдні. Проте близькість землі відчувається: по лісових духмяних пахощах, які приніс вітер; по обважнілих хмарах, що клубочаться ген удалині, заступаючи собою півнеба. Нарешті, з'явилися чайки та фаетони — перші вісники недалеких берегів.

Сьогодні уранці, коли зайнявся світанок і я мав ставати до керма, на північному сході з океанської безодні виткнулися гористі суходоли. Гавайї… Які вони зблизька? В уяві поставали різні картини. Але матросові ніколи мріяти. Життя на кораблі підпорядковане нелегкому обов'язку служби. Матросам, отже, ніколи і вгору глянути.

1 ... 36 37 38 39 40 41 42 43 44 ... 50
Перейти на страницу:
0
Сюжет
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Атмосфера
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Главный герой
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Общее впечатление
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
Итоговая оценка: 0.0 из 10 (голосов: 0 / История оценок)