Легенди Львова
- Автор: Винничук Юрий Павлович
- Год: 1999
- Язык: украинский
- Год: СПОЛОМ
- ISBN: 966-7445-28-3
- Жанр: Исторические приключения
Электронная книга - «Легенди Львова». Краткое содержание книги:
Але ніхто з юрби не рушив з місця за тим ключем, і тоді кат простяг було руку за ним, але Федько змахнув правицею і ключ полетів людям під ноги. Може б хтось й підняв, але в одну мить невідь звідки об'явився чорний пес, схопив ключа до писка і, заки хто-небудь отямився, зник безслідно.
При дорозі на Винники росли колись дуплаві верби і в одній з них розбійники Федька Чугая заховали великий капшук золотих дукатів, що їх були пограбували в пана Лагодовського. З тих пір, як Федька було страчено, ті дукати з'являлися на денному світлі раз у рік. Люди оповідали, що якби хтось натрапив у таку хвилю на той скарб, то мусив би кинути в дупло голови семи братів. І тоді нечисті сили втратили б силу і скарб можна було б згорнути голими руками.
Роки минали, але нікому ані на думку не спало податися за тим скарбом, бо де ж би взяти голови семи братів?
Тим часом у Винниках був собі за громадського пастуха один спритний хлопака, який вбив собі до голови, що мусить добути ті гроші. Побіля верби він пас щодня худобу і з надією чекав, що гроші ті заблиснуть саме йому. Невідомо на що надіявся, бо не май жодної гадки, де здобуде голови семи братів.
І от якогось осіннього дня небо розколов грім та полив такий дощ, аж сіро стало довкола. Пастух кинувся під першу ліпшу вербу, накрив голову мішком і цокотів зубами.
Раптом у дуплі верби спалахнув сліпучий вогонь, пастух аж захлинувся повітрям від захвату – бо то було не що інше, як золоті збійницькі дукати. Але де, де взяти голови семи братів?
Хлопець гарячково роззирнувся довкола, шукаючи бодай якоїсь зачіпки, щоби зарадити собі. І ось на пеньку неподалік побачив зграю молодиих опеньок. Порахував їх і скрикнув:
– Є! Сім підпеньків! Голови сімох братів!
В одну мить витяг зі штанів ножика і чик-чик – позрізав їхні голівки. А тоді хутенько пошпурив їх у дупло.
Сяйво згасло, але гроші зосталися на місці і пастух спокійно пересипав їх собі до сорочки та й помчав додому.
Дорогою його не один господар спиняв:
– Гей, куди женеш? А де наша худоба?
– Все, не буду більше пастушив! Забирайте собі свою худобу!
– Здурів, чи що? – знизували вони плечима.
Та їм таки довелося наймати іншого пастуха, бо наш сам уже став господарем. Збійницький скарб поміг йому н цьому.
ПІДЗЕМНІ МЕШКАНЦІ
Про підземний хід, що вів на Підзамче, розповідали чимало легенд. Колись він мав три гілки, але де вони докладно починались, ніхто не знає. У 1900 році знайшли одну гілку, що мала півтора метра ширини і довжини, а бігла від Княжої Гори впоперек Татарської та Жовківської до вулиці Балконової (тепер Гайдамацька).
Пасла дівчина корову. Аж ось корова зайшла в терня і, мов крізь землю запалась. Дівчина побігла до кущів і побачила широку нору, з якої пробивалося блідаве світло. Не мала іншої ради й почала спускатися.
Світло вивело її на чудову зелену луку. А на луці паслася велика череда корів таких самих, як і її Красуля. Пастух виглядав якось дивно: мав на собі розшитий золотими нитками кунтуш, високі сап'янові чоботи і меча за спиною.
– Що тут шукаєш, дівчино? – спитав пастух.
– Корову шукаю, пане вояку.
– Як шукаєш, то знайдеш, – відказав і рукою махнув на череду.
Але як тут було щось відшукати, коли всі корови були красі, у всіх на чолі біла пляма та й писки однакові. Походила вона серед корів і врешті згадала, що у її Красулі один ріг був надщерблений. Завдяки цьому пізнала її.
– Твоє щастя, – сказав пастух, – інакше б тобі навіки тут лишатися довелось.
Вдарив мечем у землю, все довкола стемніло й тільки маленьке світелко показувало дівчині дорогу назад.
Один клепарівський дідич прочув, що під землею зберігаються королівські скарби і заповзявся їх добути. Зігнав свою челядь, щоб копали землю у тім місці, де казали, має бути підземний прохід.
Кілька днів тяжко працювали слуги і врешті докопалися до золотої брами. Коли це примчав на змиленому коні дідичів управник і кричить що маєток під землю западається.
Дідич спинив роботу і вернувся додому. А там і справді побачив, що його великий будинок уже по самі вікна вгруз у землю
– Що ж воно таке? – дивувався вій.
– Це все тому, що ти відкопуєш старий замок, – сказав йому батько. – А наскільки прокопаєш углиб, настільки і дім наш загрузне. Ліпше кинь ту дурну роботу.
Дідич звелів яму засипати. І – диво!. 3 кожною лопатою землі його маєток поволі випірнав, наче з моря.
Більше ніхто не важився докопуватися до підземного міста.
Між Клепаровом і Голоском стояли Белзькі гори. Один пастух ночував там з кіньми в полі.
Якось серед ночі з'явився перед ним чоловік у чорному плащі і почав махати рукою, аби йшов за ним.
Пастух рушив за чоловіком і побачив, як гора розступилась і зблисло світло. Вони увійшли всередину й опинилися в людному місті з гарними кам'яними будівлями.
Пастух зачудовано дивився на вбрання міщан – це було якесь дивне вбрання, багато оздоблене золотом і коштовним камінням. Вони йшли вздовж яток. що аж тріщали від різноманітного краму.
– Купи три речі, – сказав чоловік.
Пастух став питати ціни – а все таке дешеве, що аж руки трусяться купити. І купив би не три, а тридцять три, якби гроші мав. Було ж у пастуха лише кілька грошиків. Купив собі чоботи, купив бриля, хотів ще пояс купити, але гроші скінчилися.