Зоряний кристал
- Автор: Романчук Олег Констянтинович
- Год: 1986
- Язык: украинский
- Год: Каменяр
- Жанр: Научная фантастика
Электронная книга - «Зоряний кристал». Краткое содержание книги:
…Ми сиділи за лабораторним столом і перебирали фото. Зображення на них були чіткі, хіба що в легкому тумані.
— Ось поглянь, — Сашко взяв одну з фотографій. — Це скіфський вождь Атей, який привіз на батьківщину з далекої Еллади скарабея.
— Звідки ти знаєш? — недовірливо зиркнув я на Ткачука.
— Та вже знаю… — багатозначно протягнув він.
Допитуватися про причини такої самовпевненості було марною справою. Я почав уважно вивчати химерні знімки.
У густій і високій, майже до пояса, траві стояв рослий, кремезний скіф з відкритим мужнім обличчям. Борода, чорна й густа, не дозволяла точно визначити його вік. Але, напевно, більше тридцяти йому не було. Поруч бив копитом білий кінь, якого господар тримав за вуздечку.
— Атей щойно ступив на рідну землю, — прокоментував Сашко. — Бачиш, у нього на грудях на срібному ланцюжку висить скарабей…
На іншому фото майбутній вождь скіфів стояв в оточенні гурту воїнів. «Кодак» зафіксував ряд сцен побуту, військових походів. Вражало те, що Атей кожного разу виглядав іншим, немовби між натискуваннями спуску минали не секунди, а роки, десятиліття…
— Я спершу теж дивувався, — ніби прочитавши мої думки, вів далі Ткачук, — як у такий порівняно мізерний відрізок часу, поки тривав експеримент, вклалося стільки візуальної інформації.
— А чи не перегукується це з розповідями людей, що потрапляли в екстремальні ситуації, загрозливі для життя? І тоді останнє прокручувалось у них перед очима, немов на екрані.
— Можливо…
Сашко простягнув мені фото, на якому застигло страшне бойовисько: закривавлені мечі, перекошені обличчя скіфів і персів, вкрита трупами земля.
— Остання битва дев’яностолітнього Атея, — коротко мовив Ткачук.
Наступний знімок зафіксував похорон вождя. Атей сидів на коні, прив’язаний до сідла, за конем ступали вірні джури, готові супроводжувати свого володаря в царство мертвих.
— На твою думку, все це можна якось пояснити? — я запитально подивився на свого заступника.
— Спробуємо, — ухильно відповів він.
— Цікаво.
— Все трапилося, можна сказати, випадково, — почав здалеку Сашко. — Жук засвітився одразу, тільки-но я увімкнув генератор…
— А перед тим сказав усім, що випадково знайшов несправність у якомусь блоці й сам берешся її усунути, — насмішкувато перебив я.
Він винувато розвів руками.
— Ти колись погано скінчиш, друже.
— Та мене б на сміх підняли з цією ідеєю фотографування думок. А коли я вже було зважився ознайомити тебе з деякими деталями, то ти послався на свою зайнятість. Теж мені керівник…
— Гаразд, — примирливо кинув я. — Давай далі.
— Увімкнувши генератор, став спостерігати за свіченням кристала. В якийсь момент, коли я нахилився над ним, щоб краще розгледіти, чи не відбувається чогось усередині скарабея, його світлова аура потрапила на моє обличчя. Тієї ж миті я несподівано відчув, що моя особа немовби роздвоїлась у часі…
— І довго це тривало?
— До ранку…
— Діла… Нічого не скажеш…
Ткачук навіщось зняв окуляри, витяг з кишені хусточку й заходився протирати скельця. Відтак знову одягнув їх, але тепер у його руках опинився шматок мідного дроту, який він крутив і так і сяк. Не пригадую, щоб я колись бачив Сашка таким схвильованим.
— Думка про фотографування прийшла несподівано, коли ти сказав, що розмову відкладемо до понеділка.
— Отже, немає такого поганого, щоб на добре не вийшло. Принаймні для себе ти вже пробував шукати пояснення?
— Не знаю, з чого і почати. Міркування надто фантастичні.
— У таких випадках кажуть: починай з головного.
— Припустимо, що нічого подібного ще ніде не траплялось.
— Це правда. І все-таки…
— І все-таки мені здається, що буде краще, коли ти спершу сам переконаєшся в достовірності експерименту. В усякому разі, тоді ставитимешся до моїх пояснень без упередження.
— Що ж, згода.
Кристал пам’ятає все… Чи можливо це? І ось уже я беру безпосередню участь в експерименті у ролі піддослідного.
Сашко вмикає джерело поляризованого світла. Вічний прибій життя виносить на берег-мозок уривки споминів. Чиїх? Мені важко розібратися в хаосі дивовижних картин, які тче хтось невидимий…