Північна зірка
- Автор: Грешнов Михаил Николаевич
- Год: 1989
- Язык: украинский
- Год: “ВЕСЕЛКА”
- Переводчик: Станіслав Степанович Павловський
- Жанр: Научная фантастика
Электронная книга - «Північна зірка». Краткое содержание книги:
Питання про те, як увійти з гомункулами у контакт, виникло одразу ж, як тільки їх було виявлено. Проте виникло й інше питання, — боже, скільки цих питань! — як зберегти здоров’я Надії Юріївни? Гомункули могли розселитися — і розселялися — по всьому тілу. Могли висмоктати з Надії Юріївни усі соки. Жінці призначили посилене харчування. Взагалі-то Надія Юріївна була здорова, не рахуючи деякої апатії та посиленого апетиту, однак їй набридли дослідження, надокучила лікарня. Коли ж їй повідомили, що мікроби, та ще розумні, розселилися у її м’язах і печінці, вона відповіла:
— Покладаюсь на медицину. Вона виселить їх звідти.
Ясна річ, потрібно було їх виселити.
Знову питання: як?
Може, знищити?
Цивілізацію?..
Розпочати переговори було єдиним розумним рішенням. Тим більше, що це обіцяло землянам безліч вигод: контакт обіцяв відкриття у медицині, в космонавтиці, астрономії.
Проблему контакту розв’язали за допомогою радіо, телебачення — електроніки.
Було помічено, що теле— і радіопередачі, особливо інформаційні, розпочинаються у гомункулів одними й тими ж фразами. Виникло цілком слушне припущення, що ці фрази еквівалентні нашим. На початку: “Шановні радіослухачі, розпочинаємо останні новини”. Наприкінці: “До побачення, до скорої зустрічі!”
Електронні лічильно-вирішні пристрої підтвердили, що це так. Був знайдений ключ до освоєння мови гомункулів.
Коли накопичився достатній запас слів і була сконструйована передавальна апаратура, до гомункулів звернулися зі звичною для них вступною фразою:
— Шановні радіослухачі!
Який переполох знявся у стані пришельців, коли електронна машина передала через їхні радіостанції цю фразу! Можливо, від несподіванки, можливо, тому, що фраза пролунала надзвичайно голосно, гомункули буквально попадали з ніг. Грім із ясного неба!
Однак це деталь. Контакт удався, розпочалися розмови.
— Хто ви? — запитали земляни — запитання з виду просте і зрозуміле.
— А хто ви? — запитали гомункули.
Хто ми? Надія Юріївна? Людство? Вінець творіння?..
Отак-то ставити прості запитання: гомункули також вважали себе вінцем творіння.
По заслузі.
Друге запитання було таке:
— Звідки ви?
Гомункули відповіли:
— Навіщо вам це знати?
У пришельців був характер!
Терпіння. Розпочалися багатослівні пояснення, хто ми такі.
— Як ви з’явилися у нас? — запитали земляни.
— На цьому острові?.. — запитали пришельці.
Надію Юріївну вони мали за острів! Розмова провадилася у присутності Надії Юріївни, і вона обурилася:
— Яке нахабство!
Її попросили мовчати. Гомункулам пояснили, що вони у людському тілі.
— Цей острів — людина? — запитали вони.
— Людина, — підтвердили земляни.
— Така велика?..
— Усі люди великі.
— Скільки вас? — запитали гомункули.
— П’ять мільярдів. А вас скільки?
— У тілі?
— Так, у тілі.
— Двісті сімнадцять.
— Мільярдів?..
Електроніка переклала відповідь:
— Штук.
Потім гомункули запитали:
— У кожному з вас можна жити, як у цьому тілі?
Запитання примусило замислитися: чи немає тут небезпеки для людства?
— Бачите… — Як їм пояснити, що вони ведуть у тілі паразитичний спосіб життя? Хтось вигадав, нейтральний хід: — Вам слід вийти з тіла.
Відповідь надійшла одразу:
— Нам і тут добре.
Ще б пак — на усьому готовенькому!
Розпочалася дуже довга розмова про те, що тіло можна довести до виснаження, використовуючи його соки для заводів і міст. Тіло може померти, а разом з ним загинуть і гомункули.
Поміркувавши трохи, пришельці відповіли:
— Можна переселитися…
Скидалося на те, що пришельців не так-то легко переконати в очевидних для нас речах. Тоді їм сказали:
— Подумайте про етику.
— Що таке етика? — запитали гомункули.
Довелося дуже довго роз’яснювати, що вторгнення у чужий світ всупереч бажанню і волі господарів не зовсім приємна річ. І про те, що людина, в тілі якої вони оселилися, страждає, а страждання і насильство — речі погані, і це, мабуть, зрозуміло будь-якій розумній істоті.