Перспективи Української Революції
- Автор: Бандера Степан
- Год: 1998
- Язык: украинский
- Год: Видавнича фірма «Відродження»
- ISBN: 966-538-059-1
- Жанр: Другие документальные фильмы
Электронная книга - «Перспективи Української Революції». Краткое содержание книги:
ОУН і УПА винайшли нову тактику, нові форми і методи революційної боротьби, використавши увесь дотогочасний досвід та належно узгляднивши методи ворога. Це дає запоруку, що підпілля далі буде легше переносити натиск ворога, а жертви будуть менші. Очевидно, що большевики будуть теж шукати нових способів і тактики, будуть «удосконалювати» свої засоби боротьби. Але їхня спроможність і винахідливість в цьому відношенні — обмежені. Те, що вони досі стосували проти української революції, це не була імпровізація, експериментування, тільки методично укладене і підготоване, плянове застосування усього досвіду і знання большевизму з усіх часів, зокрема з останньої війни і з власної партизанської боротьби большевиків. Якраз найбільші досвідчені большевицькі партизанські командири і відділи творили ядро большевицьких операцій проти нашого підпілля. Тож дальші зміни й «удосконалення» збоку большевиків вже не можуть бути такі ефективні, як постійні достосування і протизаходи збоку революційних сил.
Якщо йде про матеріяльні засоби, то крім підтримки збоку прихильного населення, яке з подивугідною посвятою старається допомогти чим може, УПА й ОУН постійно ведуть відповідні офензивні акції для здобуття потрібного у ворога.
Відносно загрози масових виселень теренів охоплених найсильнішою акцією, то і в майбутньому, так як досі, найпевніша забезпека — це втримування на тих теренах високого революційного потенціялу. Не тільки в дійовій, активній формі, але передусім в стані постійної революційно-бойової готовости. Переведення масового виселювання було б большевикам не таке легке вже з тих причин, що йде не про малі терени, тільки про великі простори, охоплені революційним рухом, про великі, бодай кількамільйонові маси населення. До того йшло б про терени важливі для воєнної господарки і для стратегічних сполучень. Це терени найближчого запілля для совєтської армії в Середній Европі, і з них ще найскорше дістаються відомості в зовнішній світ. Коли на тих теренах існує досить сильне підпілля УПА й ОУН, а населення настроєне революційне, готове до відчайдушної боротьби, хоч би й не було голосних наявних революційних дій, тільки потенціяльний стан, тоді большевики мусять рахуватися з тим, що масові вивози викликали б загальний повстанчий зрив революційної сили і всього населення. Це мало б для большевизму погані наслідки внутрішні і зовнішні, політичні, господарські і мілітарні.
Поважне значення в цьому відношенні, корисне для загроженого населення має напружена міжнародня ситуація. Кремль хотів би з корінем винищити не тільки активні революційні сили, але всі ті елементи українського й інших народів, які могли б бути йому небезпечні. Коли б він мав свобідну ситуацію, коли б не таке загрозливе внутрішнє і зовнішнє положення большевиків, то вони намагались би застосувати масове виселення, хоч би це мало повернути великі простори України в пустелі. Одначе сама ситуація ще не дає забезпеки, так як не охоронила перед такою долею кримських татар, чеченців та інших. Тільки високий революційний потенціял, сторожкість та бойова готовість підпілля і цілого народу, становить головну забезпеку та запевняє належне використання пригожої загальної ситуації.
Ситуацію і революційну дію на західніх окраїнах під Польщею треба окремо розглядати. Боротьба на тих теренах має ту саму політичну лінію й аналогічні форми, як на матірних землях, але має теж власний аспект, особливі форми і вияви.
Ціла боротьба на захід від т. зв. лінії Керзона[5] ведеться передусім під кутом захисту й оборони цілого українського населення перед насильним виселенням та перед терором польсько-большевицького режиму, грабіжжю і мордуванням українського населення. В цілій тогочасній діяльності ОУН і УПА на західніх окраїнах на першому пляні стояла оборона самого існування українців на тих теренах, боротьба за втримання прадідної землі, протиставлення польсько-большевицьким намаганням докорінно зліквідувати українство на тих окраїнах.
Вміру зростання ворожого терору та намагань виселювання, що все більше охоплює терени західніх окраїн, щораз сильніше розгоряється самооборонна повстанча боротьба. Цього року (стаття писана ще в 1947 р. — Д. Ч.) вона досягла найвищого напруження, розгорнулась у тотальну революційну боротьбу, охопивши без решти все населення. Повстанча боротьба в обороні тієї вітки українського народу розгорілась в одверту війну, в якій СССР та його сателіти Польща й ЧСР (Чесько-Словацька Республіка) не тільки фактично поєднали свої військові сили і ведуть спільні мілітарні операції проти УПА, але навіть уклали з тією метою формальний потрійний пакт.[6] Події і розвиток війни частин УПА на захід від лінії Керзона на три фронти — відомі.
5
Умовна назва лінії, яка проходить через місцевості: Ґродно-Ялівку-Немирів-Берестя-Дорогуськ-Устилуг, на схід від Грубешова, через Крилів, на захід від Рави Руської, на схід від Перемишля аж до Карпат, і мала творити східній кордон Польщі, в тому й між Польщею та Україною. Вперше «Керзонову лінію» визначила Найвища Рада Антанти 8-го грудня 1919 р. Ту саму лінію запропонував у липні 1920 р. міністер закордонних справ Великобрітанії Д. Керзон (від нього й пішла назва «лінії»), як кордон Польщі й СССР, під час наступу большевицької армії на Варшаву; «лінію Керзона» з поправками на користь СССР прийнято як німецько-большевицький кордон у договорі між Німеччиною і СССР 28-го вересня 1939 р. Востаннє ця «лінія» прийнята, уже з поправками в користь Польщі, як польсько-большевицький кордон, під час конференції в Ялті, що відбулася в січні 1945 р. Терени на захід від тієї лінії були популярно називані українським революційно-визвольним підпіллям ОУН-УПА як «Закерзоння».
6
Т. зв. Договір трьох, підписаний 28-го травня 1947 р. у Варшаві між Польщею, Москвою і Чехо-Словаччиною про спільні військові дії проти УПА. Згідно з цим договором, большевики забльокувалй своїми військами українсько-польський кордон, чехи вислали в Карпати гірську бриґаду, а поляки дали моторизований корпус (3 дивізії) і відділи поліції, які за наказами маршала Ролі-Жимєрського, з допомогою командира ген Моссори і міністра поліції Радкевича, виступили проти відділів УПА на Закерзонні, кидаючи до бою танки, гармати й літаки. Акція була спрямована головно проти Лемківщини й Перемищини. Одночасно поляки почали силою виселювати українців з їхньої землі й вивозити одних на схід, інших на понімецькі землі на заході. У висліді тих акцій після довшого часу українські землі обезлюдніли (в час, коли була писана ця стаття, боротьба ще не була припинена) й відділи УПА, не маючи потрібних харчів та зв'язків з населенням перейшли за Сян, інші рейдами через Чехо-Словаччину до Баварії.