Острів Робінзона

— Тікаймо звідси, пане! — шепнув мені на ухо товариш.

Тривога відбивалася на його посірілому обличчі.

До берега моря було недалеко. Кільканадцять стрибків крізь колючу гущавину — і ми вже вирвалися із заростів на безпечніше місце. Тримаючись біля води, вирушили назад.

— Може, він спав десь близько від нас, — пояснив Арнак, шкіра якого знов набирала свого нормального коричньового кольору.

— Дуже можливо! — визнав я. — Добре б ми себе почували, якби ненароком розбудили його.

Я глянув на наші списи та луки, які, хоч і були зроблені недавно з найкращого дерева, а проте не являли собою достатньої зброї на такого могутнього звіра, як ягуар.

За кілька годин ми вже наближалися до знайомих околиць поблизу нашої печери. Коли ми проходили біля могили капітана, я звернув на. кілька десятків кроків, щоб дійти до того місця. Арнак, нічого не кажучи, йшов за мною. Могили я не знайшов. Дощі розрівняли землю, затираючи всякі сліди.

— Десь тут похований, — обізвався я до індійця, стежачи збоку за виразом його обличчя.

Арнак знав, про кого я кажу, бо не питав, хто похований. Але він не виявляв ні занепокоєння, ані збентеження.

— Довго ви з ним боролися? — спитав я його зненацька.

— Ні, пане, — відповів Арнак, спокійно дивлячись мені в очі.

Я вперше здивувався, почувши, як відважно говорить він правду.

— Коли ви на нього напали? — допитувався я, — Одразу ж, як вийшов з води?

— Ні.

— Розкажи мені, як це сталося.

Розповідь його була проста і приголомшлива.

Хвилі вирвали Арнака з тонучого судна. Тримаючись з останніх сил на поверхні води, незважаючи на бурю, він доплив до острова і ліг на піску. Минуло чимало часу, і він почув чиїсь кроки. Це був Вагура, якого теж хвилі викинули далеко на сушу. Разом поплентались далі. На краю заростів вони почули дивний тріск гілля. Підійшовши, опинилися лицем в лице з капітаном, який лежав на землі. Капітан був притомний, проте ледве рухався, немовби хтось поперебивав йому ноги. Побачивши індійців, він рвучко підвівся на лікті і потягнувся за пістолетом. Бачачи, що вони хочуть утекти, крикнув хрипким голосом, яким звик гримати до них на кораблі: «Арнак, до мене, собако!»

Втекли. Опам'ятавшись від жаху, зрозуміли, що мусять убити його. Вони ще не знали тоді, що перебувають на острові і що вбивство жорстокого капітана було необхідною умовою їх життя. Швидко озброїлися в заростях двома палицями і повернулися до капітана. Застали його лежачим на відкритому прибережному піску. Виповз із гущавини, певно, боячись, що на нього нападуть зненацька.

Не довго думаючи, кинулись на нього. Капітан устав. У лівій руці в нього був пістолет, у правій — товста палиця. Хотів вистрілити, наставив зброю в Арнака, але пострілу не було. Замахнувся, щоб ударити палицею. Арнак страшним ударом палицею в голову звалив його на землю, а Вагура тимчасом вирвав у нього з руки палицю. Бачачи, що капітан уже мертвий, утекли на південну сторону острова, боячись інших піратів, які, може, врятувалися так само, як капітан і вони.