Гетьмани України і кошові отамани Запорозької Січі
- Автор: Апанович Елена Михайловна
- Год: 1993
- Язык: украинский
- Год: Либідь
- ISBN: 5-325-00062-4
- Жанр: История
Электронная книга - «Гетьмани України і кошові отамани Запорозької Січі». Краткое содержание книги:
Для істориків, краєзнавців, усіх, хто цікавиться вітчизняною історією.
У Гадяцькому договорі робилася спроба дати нові назви і визначення Українській державі — «Велике князівство Руське», яке об'єднувало воєводства Київське, Брацлавське та Чернігівське. На переговорах українці домагалися, щоб до складу Великого князівства Руського входили й західні українські землі — воєводства Волинське, Подільське, Руське та Белзьке, а також Пінський, та Мстиславський повіти. Однак польські посли виявили щодо цього непоступливість.
Принагідне слід зазначити, що виникнення нової назви певною мірою викликане тим, що назва створеної в ході Визвольної війни 1648–1657 рр. Української держави не була офіційно і юридичне визначена. Фігурувала назва — «Військо Запорозьке». Іноді на переговорах держава іменувалась як «Гетьман з Військом Запорозьким». Саме так Богдан Хмельницький і підписував державні документи, тобто ця формула репрезентувала Українську Гетьманську державу. Фігурувала зазначена формула й у договорі 1654 р. як визначення Української самостійної незалежної держави, що уклала договір з іншою стороною — Московською державою.
Щоправда, царський уряд майже відразу почав упроваджувати для приєднаної України назву «Малоросія», котра остаточно утвердилася в Російській імперії. Український народ ніколи не іменував себе малоросами, а українські землі не називав «Малоросією», тільки «Україною». Це засвідчують козацькі думи й народні пісні.
З другої половини XVII ст. до 1764 р. побутувала назва «Гетьманщина» для визначення української державності та окреслення території Лівобережної України, що підлягала гетьманській владі й належала Росії. Правобережна Україна за Андрусівською угодою 1667 р. і Вічним миром 1686 р. знову була віддана Московією під владу Польщі й називалася тільки роздрібнено як територія кількох польських воєводств. Іноді в офіційному листуванні траплявся термін «Польська Україна».
У офіційних документах XVIII ст. зустрічалися рудименти використання щодо Гетьманщини терміна — «землі Війська Запорозького». Це викликало заперечення Запорозької Січі, володіння якої за Дніпровими порогами називалися «Вольності Війська Запорозького». У 1734 р. Запорозька Січ висловила царському уряду свій протест проти вживання подібної назви для Гетьманщини.
Після укладення Гадяцької угоди в середині серпня 1658 р. розпочалася війна України проти Москви. Спочатку царський уряд, дізнавшися про Гадяцьку угоду Виговського з Польщею, налякався й готовий був дечим Я поступитися. Воєводам доручалося піти на переговори з Виговським, навіть обіцяти йому виведення воєводи з військом із Києва та визнання умов Гадяцького договору. Виговському були готові дати звання й посаду київського воєводи, а старшині забезпечити землі та всякі свободи. Царський уряд не знав повного тексту Гадяцького договору. Виговський, повідомляючи царя про угоду з Польщею, заявляв, нібито він зберігає союз із Москвою. Водночас цар вирядив в Україну велике військо під проводом князя Трубецького.
Виговський уже не йняв віри Москві. Він спробував вибити воєводу Шереметьєва та його ратників із Києва, послав проти нього військо на чолі зі своїм братом Данилом Виговським, який мусив з'єднатися з київським полковником Павлом Хмельницьким. Але воєвода Шереметьєв, дізнавшися про наступ, вийшов із київської фортеці проти козаків і погромив їх під Києвом. Пізніше Данило Виговський потрапив у полон і був закатований у російському місті Калузі.
Гетьман Іван Виговський із головними силами вирушив проти воєводи Ромодановського, що спочатку стояв на кордоні. Однак воєвода встиг об'єднатися з Трубецьким і ранньою весною 1659 р. більш як стотисячна московська армія під проводом князів Трубецького, Ромодановського, Пожарського та Львова вирушила в Україну, руйнуючи й нищачи все на своєму шляху. У складі московського війська був Іван Безпалий з козаками.
Під містечком Срібним Петро Дорошенко з козацьким загоном зробив спробу затримати це величезне військо, але безуспішно. Сам він ледве врятувався. Князь Пожарський звелів вирізати всіх до одного людей у містечку. Протягом 70 днів з 21 квітня 1659 р. ніжинський полковник Григорій Гуляницький із п'ятьма тисячами козаків свого та чернігівського полків витримували облогу в Конотопі стотисячного московського війська. Не мали успіху ні запеклі штурми, ні підкопи з мінами, ні жорстокий безперервний гарматний обстріл. Московські командуючі наказали засипати рів навколо фортеці. Козаки робили вилазки, розганяли московських вояків, виносили з рову насипану землю й переносили її на вал, який ставав чимраз вищим.