Всі Грані Світу
- Автор: Авраменко Олег Евгеньевич, Авраменко Валентин
- Серия: Грани #1
- Год: 2003
- Язык: украинский
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Всі Грані Світу». Краткое содержание книги:
Перша книга трилогії про Грані. Розширена версія роману „Сутінки Великих“, що був опублікований у видавництві „Джерела М“. Пропонований текст доповнено розділами, написаними для російського видання („Все Грани Мира“).
Тут я відклав убік „Загальну структуру“ і став гортати багатотомний „Методичний посібник з організації навчального процесу в школах командорств Інквізиції“. У пропонованій програмі Колодязь фігурував як „небажаний спосіб міжсвітового сполучення“ і викладачам рекомендувалося проводити для учнів лише короткі демонстраційні подорожі, а перші практичні заняття з самостійного проникнення на інші Грані значились там аж на п’ятому році навчання. Навіть попри те, що я та Інна — дорослі люди, однаково виходило, що мине якнайменше рік, перш ніж ми достатньою мірою розвинемо свої здібності і зможемо подорожувати між Гранями. А може, й не рік, а значно більше… Адже не виключено, що маґія — так само, як музика, малювання чи іноземні мови, — легше дається дітям, ніж дорослим…
— Якщо на Ланс-Оелі справді немає трактових шляхів, — сказала згодом Інна, — то кепські наші справи. Книжки книжками, проте я вважаю, що ризиковано навчатися без контролю з боку досвідченого фахівця. Та як нам його знайти?
— А міжпросторова телепатія? — запитав я.
— Ну-ну! — пирхнула Інна. — Як ти це уявляєш? — Вона кинула мені на коліна „Посібник з маґічних телекомунікацій“, що його якраз гортала. — Спершу прочитай, що пишуть розумні люди, а потім уже вирішуй, чи варто говорити такі дурниці. Встановлення зв’язку між людьми на різних Гранях — дуже складна процедура навіть для досвідчених чаклунів. До того ж треба особисто знати людину, яку викликаєш, а також знати, на якій саме Грані вона наразі перебуває.
— А хіба ти не знайома з реґентом?
— Знайома, — відповіла вона. — Проте не знаю його ментальних характеристик. А саме це я мала на увазі, кажучи про особисте знайомство.
— Гм… Тоді можна спробувати надсилати виклики навмання. Може, на когось і натрапимо.
Інна похитала головою:
— Імовірність успіху таких пошуків навмання ще менша за ймовірність того, що генератор випадкових чисел видасть тобі зашифрований текст Біблії. Ти ж це чудово розумієш.
Я це розумів, а питав лише з надією, що Інні спаде на думку якийсь оригінальний вихід…
Вже надвечір того дня я знав досить, аби скористатись узагальненим атласом зоряного неба та спеціальними розрахунковими таблицями для визначення координат нашої Грані. У „Реєстрі населених світів“ Грань Ланс-Оелі не згадувалася, але я припускав, що вона фігурує там під іншою назвою або ж просто позначена комбінацією латинських літер та арабських цифр, як багато інших малонаселених Граней.
Настала ніч. Ми з Інною піднялися на верхню терасу будинку. В чистому безхмарному небі ясно сяяли зорі, сплітаючись у знайомі з дитинства рідні земні сузір’я… зимові сузір’я!
З хвилину я мовчки вдивлявся в небо, потім сказав:
— Боюсь, обчислення тут зайві.
— Що це значить? — здивувалась Інна. — Поясни.
— Котра зараз година? — спитав я.
Вона глянула на годинник, що вказував астрономічний час на нашій довготі.
— Близько одинадцятої. Точніше, 22:48. А що?
— А от що! — сказав я і вже подумки продовжив: „Оце варіант узагальненого атласу неба для Землі (образ кулі з віссю та яскравими точками на ній, що позначали зорі), ось видима нам ділянка (я обвів її червоним контуром).
Інна кинула швидкий погляд у небо над нами.
„Гм… Схоже.“
„Не схоже, а цілком сходиться. Придивись уважніше.“
„Точно! Але ж ми не на Землі…“
„Звісно, ні. Цієї миті зоряне небо Землі на нашій широті й на тій довготі, що відповідає нашому астрономічному часу, має такий вигляд…“ (залишаючи на місці червоний контур, я повернув кулю з зображенням зірок рівно на 180 градусів довкола осі). „А це значить…“
„Що ми на Контр-Основі,“ — здогадалась Інна.
— Атож, — ствердив я вголос. — На Грані, що разом з Землею розміщена на головній осі симетрії Кристалу…
Майже бігцем ми повернулися до бібліотеки і знайшли в „Реєстрі“ коротеньку статтю про Контр-Основу, яка розвіяла наші останні надії. Декретом Інквізиції від 678 року було заборонено прокладати трактові шляхи на Контр-Основу, всі тодішні тракти негайно знищили, а її мешканців переселили на інші Грані. Такі рішучі заходи умотивовували тим, що порушення первісної непроникненості Ребер Контр-Основи негативно відбивається на стійкості Світового Кристалу. Щоправда, як зазначалося далі, сучасна наука довела безпідставність такого твердження, проте формально вищезгаданий декрет не скасовано й досі.