Заложна душа

Виходячи із долі людської, яка непевна і скороминуща є, відчуваючи гріхи тяжкії на душі своїй, складено вже мною було два заповіти. Оний — останній і найважливіший, поміж іншими буде. Як дійде черга до володарів міста Булавного із заповітом сим ознайомитися, стануться події страшні та великі. На теє хочу із жалем у серці передати, що єдиним тільки зможуть душу моє нещасну втішити і врятувати місто і міщан від кари. Отож, панове володарі міста, заспокоїти дух мій зможе остання дівчина з роду мого. Хто вона буде і де знайдете її ? — то вже справа ваша, панове, але кров рідна волає до праху мого. Так, моїм заповітом бажання одне буде — доставити до палацу, де резиденція моя перебуває, через шістдесят шість років дівчину з роду мого, і залишити її там опівночі, як зійде повний місяць: за доброю чи недоброю волею. Як станеться це, то дух мій град нужденний врятує від лихоліть, в іншому разі — кара господа мого не забариться. Тому шукайте і рятуйтесь, мешканці міста Булавного!

Переписав відповідно слів пана Горлача суддя військовий Бублик місяця серпня 1709 опісля славної баталії полтавської".