Ґарґантюа і Пантаґрюель
- Автор: Рабле Франсуа
- Год: 2010
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 978-966-03-5103-5
- Переводчик: Анатоль Перепадя
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Ґарґантюа і Пантаґрюель». Краткое содержание книги:
Видлубані прочани у собачу ристь пустилися тікати через виноградник, а біль у Ґарґантюа одразу вщух.
Саме тоді Евдемон і покликав його вечеряти, бо вечеря була на столі.
— Я тільки (сказав Ґарґантюа) посцю, ачей мені полегшає.
І тут він так циркнув, що урина відрізала шлях прочанам, і вони мусили перехоплюватися через щедрий водоплив. Пробираючись узліссям, усі вони, окрім Фурнільє, попалися на вовчий самолов і виплуталися тільки завдяки приумілості цього останнього, який порвав усе мотуззя та шворки. Ніч зночували вони в халупчині під Кульдре, і тут один із їхнього гурту, на прізвисько Вайло, потішив їх у нещасті добрим словом, доводячи, що їхня пригода передбачена у псальмі Давидовій:
— Коли люди проти нас устали, то живцем проковтнули б нас, — як нас із просоленою салатою з'їли; як запалав гнів їх проти нас, затопили би нас води, — коли він добряче смикнув; рвучі потоки залили б душу нашу, — коли ми перебирались через багатоводний потік; з шумом пронесли б ся буйні води понад душею нашою, як урина перепинила нам путь. Благословен Господь, що не дав нас зубам їх на здобич. Душа наша спаслась, як пташина із сельця птахоловця, — тут треба розуміти вовчий самолов; сельце розірвалось від руки Фернільє, і ми спаслися. Поміч наша… тощо.
Розділ XXXIX
Як Ґарґантюа шанував ченчика і як гарно глаголав ченчик за вечерею
Щойно Ґарґантюа сів до столу і всі трохи під'їли, Ґранґузьє завів мову про початок та причину війни між ним і Пикрохолем і, дійшовши до того моменту, як брат Жан Зубарь узяв гору при обороні монастирського виноградника, предпоклав його подвиг над усі вичини Камілла, Сципіона, Помпея, Цезаря і Темістокла. Тут Ґарґантюа звелів притьмом послати по ченчика, він хотів порадитися з ним щодо того, як діяти далі. По ченця, його волю вволяючи, пішов маршалок і незабаром, раднісінький, вернувся з ним; брат Жан приїхав верхи на мулиці Ґранґузьє, з поперечиною від хреста у руках.
Тисяча вітань, тисяча цілунків, тисяча слав упали на брата Жана при його появі.
— Ге-ге, брате Жане, друзяко! Брате Жане, куме! Брате Жане, хай ти луснеш, ходи в мої обійми!
— Почоломкаємося!
— Скурвий ти сину, ось я тебе задавлю!
А брату Жанові все смішки. Таких миленних і ввічливих людей, як він, не гурт.
— Нумо, нумо (сказав Ґарґантюа), дзиґлика сюди, поставте біля мене.
— Гаразд (сказав ченчик), як вам до вподоби. Пахолку, водички! Лий, хлоню, лий: печінку освіжити! А кете, горлянку прополощу!
— Deposita сарра (сказав Гімнаст). Геть цю рясу!
— Крий Боже! (гукнув ченчик). Ні, вашець, нам не вільно, in statutis Ordinis[100] передбачено окремий розділ.
— До дули (сказав Гімнаст), до дули цей розділ! Ряса обтяжує ваші рамена, скиньте її!
— Друже мій (сказав ченчик), хай вона зостанеться на мені, далебі, в ній краще п'ється: від неї тілу веселіше. Як я її скину, панове пажі нароблять із неї підв'язок, як це вже якось було зі мною в Кулені. Та ще мені, бува, перехочеться їсти. А як я сяду у своєму наряді за стіл, то залюбки вип'ю, присягаю, і до тебе і до твого коня! Нехай буде з вами супокій! Я хоть і підвечеряв, але з'їсти чогось не відмовлюсь, шлунок у мене луджений, порожній, наче чобіт святого Бенуа, і завше роззявлений, мов адвокатські сакви. З усієї риби, окрім линя, найкраще куріпчине крильце або чернушчине стегенце. Наш пріор страх як любить біле каплуняче м'ясце.
— Цим він (сказав Гімнаст) не схожий на лиса. Лис ні за що не стане їсти білого м'ясця ні в каплунів, ні в курей, ні в курчат.
— Чому? — спитав ченчик.
— Бо він (відповів Гімнаст) не має кухарів, аби його варити, а як м'ясце не досить укипить, не досить умліє, воно зостанеться червоним, а не білим. Червоність м'яса — ознака того, що воно добре не уварилося, окрім м'яса омарів та раків, їх, варячи, висвячують на кардиналів.
— Святі всі при нас! (гукнув ченчик). Виходить, у нашого абатського лікаря не добре уварена голова, очі в нього червоні, як вільхова довбня… Ось оце заяче стегенце якраз для подагрика. Між іншим, чому це стегна у панночок завжди прохолодні?
100
У статуті ордену (латин.).