Небезпечний утікач
- Автор: Вигодська Емма
- Год: 1961
- Язык: украинский
- Год: Дитвидав України
- Переводчик: К. Срібна
- Жанр: Исторические приключения
Электронная книга - «Небезпечний утікач». Краткое содержание книги:
В повісті Е. Вигодської «Небезпечний утікач» розповідається про вогненні сторінки історії Індії — повстання сипаїв (солдатів) і селян проти англійських колонізаторів у 50-х роках XIX століття. Книга розкриває волелюбність великого народу, його незгасаюче поривання до свободи, яке він проніс через віки важких утисків до наших днів.
Нині збулась мрія народу — він скинув з своїх могутніх плечей поржавілі ланцюги колоніалізму. Сяюче майбутнє відкривається перед прекрасною країною.
Ніхто не знав, що, повертаючись з прогулянки, леді до вечора лежала в своїй спальні з примочкою на лобі, нюхала ароматичні солі й благала чоловіка якнайшвидше вирядити її додому, в Англію.
Біженці з глибини країни приносили приголомшливі вісті. Уся Верхня Індія в огні; до повсталої столиці приєднуються все нові міста й військові станції. Окремі купки англійців по всій країні блокуються повстанцями. Бунтівливий раджа Бітхурський, Нана-саїб, кличе під свої прапори мусульман і індусів Доабу — землі між Гангом і Джамною. Англійський генерал Х'юг Уілер оточений у Каунпурі; війська Нана-саїба обложили його і тиснуть з чотирьох боків; індійські гармати обстрілюють Лакнау, і тамтешній резидент Генрі Лоурепс посилає розпачливі листи до всіх військових станцій Пенджабу та сусідніх провінцій, благаючи допомоги.
Лорду Каннінгу, нарешті, пощастило зв'язатися з командуючим через Амбаллу.
— Вдарити негайно по Делі, по самому серцю повстання! — наказував генерал-губернатор.
Він не знав, що в генерала нема війська, що він не може зробити по країні навіть короткого переходу: селяни не дадуть харчів. У кожному селі його чекає засідка; коней і верблюдів нічим годувати, обозники розбігаються… Лорд Каннінг не знав, що англійці, які обложили Делі, зазнають великих втрат і, здається, незабаром самі перетворяться в обложених.
Наприкінці червня замовкла Агра — старовинна, добре укріплена фортеця на рукаві Джамни, на південь від Делі.
Невже і в Агрі повстали тубільні полки?
Аж ось коли почалася справжня паніка в Калькутті!
Владі англійців у Індії, здавалось, надходив кінець.
Лорд Каннінг більше нікого не запевняв у тому, що все спокійно. Він посилав відчайдушні листи в Лондон, вимагав військ. Військ із Бірми, з Персії, з Цейлону! В Бомбеї висаджувались мадраські стрільці, — лорд Каннінг просив негайно перекинути їх у Калькутту. Транспорти з британськими військами відпливали з Лондона в Шанхай обхідним шляхом, навкруги Африки, — лорд Каннінг посилав термінові донесення в Кейптаун і на Коморінський мис з проханням зупиняти в дорозі усі військові судна з солдатами на борту і направляти їх до нього в Калькутту.
«Нам дуже потрібні європейські війська. Але коли європейців нема, — посилайте хоч малайців», — писав він у Коломбо, на острів Цейлон.
Командування розгубилось. Воно розсилало один наказ, а післязавтра відміняло його іншим. Капітана «Олівії» дуже квапили біля Коморінського мису, а зараз корабель другий тиждень стояв, не вивантажуючись, у калькуттському порту і чекав нових розпоряджень.
Лорд Каннінг ніяк не міг розв'язати питання: відправляти прибулих на «Олівії» солдатів у повсталий Бенгал чи залишити їх для захисту самої Калькутти.
В останніх числах червня із Бірми, нарешті, прибув до Калькутти полк європейських солдатів, переправлених із Рангуна. Незабаром вгору по Хугглі пішли парові судна з мадраськими стрільцями. Командував стрільцями Джордж Нейл — той самий, який під час недавньої війни з Росією служив під командуванням сера Роберта Вів'єна в англо-турецьких частинах на Чорному морі, навчав турків стріляти з британської зброї, а сам учився в них жорстоким турецьким прийомам розправи з полоненими.
Англійці в Калькутті повеселішали: допомога нарешті починає надходити.
Минуло ще кілька днів, і майор Бріггс побачив на східцях калькуттської пристані свій шотландський полк — хайлендських гірських стрільців, старих знайомих по севастопольській кампанії. Хайлендці пливли в Китай, але їх перехопили в дорозі і замість Шанхая повезли до Калькутти.
Індійці-носії, що прийшли в Калькуттський порт на заробітки з далеких провінцій, роззявляли роти, дивлячись на короткі спіднички шотландських стрільців, на їхні руді бороди й голі коліна.
«Жінки? Чи, може, дияволи? — лякалися індійці. — Та ні. Напевне, якісь ще небачені у наших місцях напівлюди-напівзвірі».
Майор Бріггс одержав від штабу призначення у свій старий полк. Джордж Нейл раніше за інших відплив із мадрасцями вгору по Гангу. Нейл поспішав: він хотів якнайшвидше перевірити досвід, набутий у турків. Так було тижнів зо три. Капітан Бедфорд чекав наказу наступати. Дженні сиділа замкнена за очеретяними занавісками пембертонівської веранди. Першого ж вечора, як тільки вони прибули в Калькутту, до Пембертонів прибіг Сам — собака шотландця Макфернея. Очевидно, він винюхав шлях по сліду містера Бедфорда. Сам жалібно вищав і терся об ноги Дженні, неначе просив її про щось. Дженні дала йому притулок у себе.