Поєдинок з абвером
- Автор: Ткаченко Андрій
- Год: 1980
- Язык: украинский
- Год: Видавництво Політичної літератури України
- Жанр: Биографии и мемуары
Электронная книга - «Поєдинок з абвером». Краткое содержание книги:
У ворожий тил направляється десантна група НКДБ УРСР. Вона успішно виконує завдання Центру і згодом виростає у чисельний загін, який веде розвідувальну і підривну роботу, спрямовану проти гітлерівців на території окупованої ними Словаччини.
Розкриваючи нові сторінки героїчної діяльності солдатів таємного фронту, автор показує, як гартувалось братерство народів у спільній боротьбі проти фашизму.
«Петрова» запросили до штабу.
— Напишіть пояснення, чому ви залишили загін Єгорова, — запропонував начальник штабу. «Петров» насторожено глянув на присутніх — Морського, Григор’єва й Олевського, які стежили за ним під час розмови. Відтак добув з внутрішньої кишені піджака окуляри, дістав картату хусточку, ретельно протер скельця й почав писати. Потім за пропозицією Олевського прочитав написане.
Сумніву не було: його, колишнього начальника поліції, бачив у Ромнах комісар — зовні спокійного, чепурного, насправді ж винахідливого мучителя. І вуха так само ворушаться, коли розмовляє або читає.
— Досить, Зеленський! — суворо обірвав Григор’єв.
З пальців «Петрова» випав олівець, обличчя сполотніло. Проте він враз оволодів собою.
— Чому Зеленський? Моє прізвище Петров.
— Прізвище не «Петров», а Зеленський. Ім’я Петро, по батькові Євдокимович. Ми з вами зустрічалися в Ромнах. Подивіться на мене і пригадайте, як допитували підпільників з текстильної фабрики… «Петровим» вас нарекли в поліції безпеки. Там же вам дали й завдання… Чи, може, я помиляюся?
«Петров»—Зеленський мовчав, розгублено кліпаючи повіками. Потім нервово зіжмакав своє пояснення.
— Що ж, коли ви все знаєте, то моя карта бита.
Розстріляєте?
— Розстріляємо, — підтвердив Морський. — За невинну кров наших людей, яку проливав на Україні, за чорну підлоту зради.
Здавалось, зрадник сприйняв слова командира з пригніченим спокоєм. Та раптом, ніби підкошений, упав на коліна.
— Не губіть, — белькотів, — не губіть, я все розповім… У з’єднанні Єгорова — мій брат. Теж має завдання від німців… Іван ховається під прізвищем Пічугін… Будучи начальником окружної поліції, виявляв і нищив підпільників, брав активну участь в діях карального загону Батюти. Він заслужив смерті. А я тільки керував поліцією в Ромнах, мене за викриття не когось там, а рідного брата пощадіть. Хочете, я сам…
— Виведіть! — гидливо поморщився Морський.
Слідство тривало кілька днів. Вирок трибуналу був суворий, але справедливий: «розстріляти».
…Агенти гестапо «триста шостий» та його брат «триста п’ятий» так і не встигли одержати винагород, які Шаньо Мах обіцяв переказати на їхні рахунки в Дрезденський банк.
ГНІЗДО «ГІВІ»
Якось Світлов, ідучи вночі на важливу бойову операцію зі своєю розвідгрупою із бійців-словаків Юзефа Ямришка, Павла Ковача, Рудольфа Лішка, Яна Шипки та Рудольфа Ключара, завернув у селі Ріезниця з Ямришком до хати словака Куліча. Той дав докладну інформацію про місце розташування підрозділу словацької жандармерії, про виставлені пости.
Минуло кілька днів. Повертаючись з бойового завдання, Світлов знову навідався до Куліча. Господар за» просив до хати всю групу. Розвідники повечеряли, перепочили, підсушили одяг. Дочка Куліча розповіла Світлову, що після тієї ночі, коли він з товаришем сюди заходив, у село непомітно пробралася група есесівці» І влаштувала засідки в хатах попід лісом. Про це їй сказав знайомий жандарм, хлопець з їхнього села. Юний словак, так само, як і вона, ненавидить фашистів, а в жандармерії служить, щоб не послали на Східний фронт.
Доповівши про все Морському, Світлов одержав дозвіл зустрітися з словацьким хлопцем. Той розповів про деяких місцевих мешканців — жандармських прихвоснів, а незабаром став активним помічником розвідників. Роль посередниці між «Нареченим», як прозвав словака Світлов, І розвідниками виконувала сама Зденка.
Якось дівчина принесла повідомлення від «Нареченого»: «Мене і ще двох жандармів (називались прізвища) після розмови з майором СД відряджають у розпорядження капітана жандармерії Гаала, місце перебування якого засекречене».
Донесення зацікавило Морського. Та коли Світлов виїхав до села Ріезниці, щоб зустрітись з «Нареченим» і дати настанови, хлопця вже не застав. Той зник хтозна-куди, навіть не попрощавшись зі Зденкою.
…Невелике словацьке містечко з довгою назвою Моравський Святий Ян, розташоване в гірській долині, нічим не вирізнялося. Навіть під час гітлерівської окупації тут було спокійно.
Та на початку 1944 року Моравський Святий Ян досить часто почали згадувати в таємних документах імперських служб. Сюди за вказівками керівників німецької розвідки збирали всіляких зрадників та буржуазних націоналістів — усіх тих, хто намагався уникнути справедливої кари свого народу.