Стежкою легенд
- Автор: Акимушкин Игорь Иванович
- Год: 1970
- Язык: украинский
- Год: "Веселка"
- Переводчик: Л. Силаєва
- Жанр: Прочее научное
Электронная книга - «Стежкою легенд». Краткое содержание книги:
Відповідь на ці та багато інших питань ви знайдете у книзі кандидата біологічних наук Ігоря Івановича Акимушкіна «Стежкою легенд». В ній розповідається, як учені крок за кроком відкривають таємниці природи.
У поведінці тварин так багато незвичайного!
Деякі загадкові явища природи людям, не знайомим з біологією, здавалися надприродними. А релігія завжди спекулювала на неуцтві. Автор викриває релігійні міфи та «чудеса». Ви дізнаєтесь про пташине молоко, про манну небесну, про риб'ячі та криваві дощі і про те, чому несуться півні, а кури співають.
Допитливий читач знайде тут багато цікавих фактів.
П'ять риб'ячих дощів зареєстровано в Канаді, 17 — у США, 5 — в Англії, 9 — у Шотландії, 11 — в Німеччині, 1 — у Франції, 1 — у Греції, 1 — у Голландії, 13 — в Індії, 2 — у Малайї, 2 — в Індонезії, 7 — в Австралії, і — у Південній Америці, 1 — в Африці, 1 — у Скандінавії.
Як бачите, риба не так-то вже й рідко мандрує небом. Яка ж сила підіймає рибу в повітря, щоб потім скинути з дощем на землю?
Безперечно, смерчі. А ще торнадо — сестри, жахливіші за горгон: Анна, Бетті, Катерина, Діана, Єва, Єлена, Ізабель, Жаннет… Щороку народжуються нові сестрички в страхітливій родині. Чи ви знайомі з оцими «дамами»?
Адже це імена найруйнівніших ураганів, які наприкінці літа — на початку осені пролітають над островами Карібського моря і східним узбережжям США. Метеорологи (веселі хлопці!) вигадали давати смертоносним ураганам ніжні жіночі імена.
Сестриця народжується у «колисці» над Атлантичним океаном, поблизу екватора. Наприкінці літа гігантські маси нагрітого сонцем повітря піднімаються вгору. На їхнє місце, в утворену зону зниженого тиску, з усіх боків ринуть могутні повітряні течії. Виникає жахливий (у десятки кілометрів діаметром) спіральний вихор.
Це Ізабель — новонароджений торнадо. Дівиця дуже темпераментна: у страшному темпі (сто тридцять миль за годину!) витанцьовує вона свій жахливий «рок-н-ролл». Танцює над океаном, над островами, перетворюючи на руїни їхні міста й поселення. Мчиться на північ, наближаючись до берегів Сполучених Штатів.
«Увага! Увага! — чути схвильований голос із репродуктора. — Всі повинні залишити вулиці! Рятуйтесь у сховищах! Наближається Ізабель! Ураган уже за п'ятсот миль від міста. За чотири години він буде у Новому Орлеані. Рятуйтесь!..»
Огорнута мантилью з чорних хмар, Ізабель — кручений стовп, до неба завтовшки сто кілометрів, — скаче, вириваючи столітні дерева й шпурляючи їх, мов сірники, через дахи будинків. Від скаженого танцю кам'яні будинки розпадаються, мов карткові хатки, рублені пакгаузи підскакують вгору на сотні метрів, люди й тварини злітають до неба, щоб приземлитися за багато кілометрів від місця старту. Хвилі оскаженілого моря падають на вулиці портових міст, закидаючи парки, сади й поля землеробців крабами, медузами та рибою.
Страшний ураган! Щосекунди посилає він на понівечену землю руйнівну енергію, у два з половиною рази більшу за енергію атомної бомби, що знищила Хіросіму.
Проте ми відхилилися й забули про риб'ячий дощ. Пройшовши дорогою смерті сотні миль над морем і землею, ураган поступово ущухає. Коли несуча сила вихорів, що складають ураган, стає меншою сили ваги захоплених ураганом речей, він опускає ці речі на землю. Тоді з грозових хмар і йде риб'ячий дощ. Риба, падаючи донизу, утворює звичайно довгі переривисті смуги, які позначають на землі шлях, що його пройшов ураган.
Дрібних водяних тварин засмоктують з води й звичайні смерчі. Смерчі переносять свій зоологічний вантаж на значну відстань. Човен якогось рибалки в гирлі Міссісіпі попав у невеликий смерч. Кручений водяний стовп перескочив через баркас, ведучи далі свій химерний танок над річкою, а вутла посудина вщент заповнилася водою і… рибою.
Інший смерч розбився над молом, усіявши його сардинами.
У травні 1928 року риб'ячий дощ випав поблизу Тарбаро, у Північній Кароліні. Поле площею три акри вкрилося дрібними рибчинками. Деякі з них були ще живі, коли їх збирали хлопчаки.
Барон Ієронім-Карл-Фредерік Мюнхгаузен, хоч який уславлений вигадник, а проте й він ніколи не розповідав про риб'ячий дощ. У «витівках» природи, очевидно, більше вигадок, аніж у байках найзнаменитішого брехуна.
Одначе розповімо далі про «чудодійні» дощі.
МАННА НЕБЕСНА
За біблійним переказом, кілька тисяч років тому давньоєврейський народ утік з Єгипту під проводом Мойсея, який тримав постійний контакт з богом.
Довго юрми ізраїльтян блукали пустелею, терпіли нестатки та бідували. Нарешті на п'ятнадцятий день другого місяця почали нарікати: нема чого їсти!
«І сказав господь Мойсею: ось я пошлю з дощем вам хліб з неба; і нехай люд виходить і збирає щодня, скільки потрібно на день.
Роса впала, і ось на поверхні пустелі щось дрібне, крупоподібне, біле, як іній на землі.
І побачили сини Ізраїлеві і казали один одному: що це? Бо не відали, що то є. І Мойсей сказав їм: це хліб, який господь дав вам у харч.
І нарік дім Ізраїлів хлібу тому ім'я: манна; вона була, як коріандрове сім'я, біла, на смак же — як перепічка з медом.