Темрява на світанку
- Автор: Гендс Джон
- Год: 1993
- Язык: украинский
- Переводчик: Андрій Євса
- Жанр: Политические детективы
Электронная книга - «Темрява на світанку». Краткое содержание книги:
© 1993 by John Hands.
© Андрій Євса, 2000, переклад.
Красін прочитав. Проект контракту давав нью-йоркському агентові виняткові права представляти Юрія Олексійовича Чурбанова «з метою комерційного використання названої особи: для читання лекцій, написання статей, книжок, виступів на телебаченні, по радіо, для кіно- й відеозйомок та користуючись усіма іншими засобами масової інформації, виготовлення й продажу товарів, сувенірів, а також усі інші комерційні права, теперішні чи ті, що з’являться в майбутньому».
– За статтею третьою йому належить двадцять відсотків загального прибутку, – сказав Чурбанов. – Мені здається, це забагато, але я не знайомий з цими американськими законами. Він запевняє, що має добрі зв’язки з вашингтонським бюро, яке організовувало тур лекцій Горбачова, а також на телебаченні та в газетах. Я вважаю, якщо він може це виконати, то вартий своїх двадцяти відсотків.
– Що потрібно від мене?
– Ви маєте своїх людей у Нью-Йорку, щоб його перевірити. Треба подивитися, що він собою являє, хто ще є його клієнтами, які звичайні умови контрактів, чи немає когось кращого, хто буде мовчати про банківські рахунки і т.п.
Красін згорнув документ і вже хотів був покласти його до кишені, але Чурбанов, перехилившись через стіл, забрав аркуші. Його вирячкуваті очі зблиснули.
– Знаю вас, полковнику Красін, я певен, що ви вже запам’ятали його ім’я, адресу й номер телефона. Документ вам не потрібен. Якщо я отримаю корисну інформацію про цього агента до кінця місяця, з мене гонорар валютою. А зараз, пробачте мене, я мушу йти. Як ви мені нагадали, в мене зустріч із американським військовим аташе. Випийте ще кави.
Поки Чурбанов виходив, Красін дивився йому в спину. Чурбанов був би його першою жертвою, заодно з Гречком.
Увійшов молодий офіціант.
– Я бачу, вам сподобалась ікра. Маю ще банку, лише двадцять доларів.
– Вийдіть! – різко урвав його Красін.
Він вийняв із внутрішньої нагрудної кишені касетний міні-магнітофон, а із задньої – записну книжку. Виключивши магнітофон, відкрив записну книжку й записав інструкцію для Петросяна та його агентів у Донецьку. Тепер можна було розпочинати наступну фазу дестабілізації України.
– Зробіть перерву, підіть випийте кави, – сказав Мельник двом дівчатам у прес-бюро Руху. – Нам треба поговорити. – Він зачинив по них двері ще й узяв на засувку.
Настрій Степаняка після невдачі покласти до ліжка Марію Бондар не був кращий від сильної застуди, з’явився навіть біль у вусі. Мельник неквапно перетнув кімнату й сів на стіл Степаняка, одна нога на підлозі, друга вільно гойдалася. Мельник схрестив руки, аж біцепси випнулися з рукавів теніски.
– Гарно провів вихідні? – запитав Степаняк, пропонуючи Мельникові манільську сигару.
Мельник не взяв.
– Що з Марією? – запитав він.
– Що вона говорить?
– Нічого. В цьому й справа. У п’ятницю кипіла ентузіазмом, що знайшла тобі квартиру, а сьогодні вранці нікому не сказала й слова. Я пробував дізнатися, в чому справа, але вона не бажає говорити.
Степаняк припалив сигару.
– Я теж не можу її зрозуміти. Їй повинно бути десь біля тридцяти, а вона веде себе як дівчина.
– Вона не дівчина.
Степаняк випустив кільце диму.
– Вона або дівчина, або любителька подражнити.
– Вона втратила невинність, коли їй було чотирнадцять.
– Отже, – сказав Степаняк, – вона любителька подражнити.
– Два офіцери КГБ прийшли на квартиру Бондарів у Львові, коли Роман був у концтаборі «Перм-36». Вони побили дружину Романа й зґвалтували Марію. Це тоді їй перебили ніс.
Степаняк дивився на сигару. Мельник нахилився так близько, що той міг би побачити кожну волосинку його довгих звислих вусів.
– Припини зальоти, Степаняк, – тихо сказав Мельник, – бо примусиш мене відповісти на це.
Мельник підвівся й рушив до дверей, тоді знову повернувся до Степаняка й додав:
– Я ще не одержав відповіді від свого родича в Лондоні.
Коли Мельник пішов, Степаняк написав записку, вийшов з будинку, перетнув майдан, купив біля готелю «Либідь» букет квітів, дав п’ять доларів одному з неліцензійних таксистів, який вертівся біля входу до готелю, й доручив передати записку й квіти Марії в будинку Руху. Потім подався до валютного бару в готелі пообідати й перевірити, чи не вгамує віскі біль у вусі.
Марія чекала на нього в його кабінеті, коли Степаняк повернувся після обіду. На ній були та сама зморщена бавовняна блузка й безформні джинси, в яких він побачив її в день знайомства, але цього разу волосся вільно спадало на плечі. Коли Степаняк увійшов, її маленьке личко напружилось. Уникаючи його погляду, Марія проказала завчасно підготовлене: