Душниця
- Автор: Пузий Владимир
- Год: 2014
- Язык: украинский
- Год: Києво-Могилянська академія
- ISBN: 978-966-518-656-4
- Жанр: Социально-философская фантастика
Электронная книга - «Душниця». Краткое содержание книги:
«Душниця» — нова фантастична історія від Володимира Арєнєва. «Душниця» перемогла на конкурсі дитячої та підліткової книжки «Книгуру-2013», була визнана найкращою мережевою публікацією за даними сайту «Лабораторія фантастики» (2013), отримала престижну премію «Нові горизонти». У серпні 2014 р. на загальноєвропейському фестивалі фантастики «Єврокон» у м. Дублін (Ірландія) Володимир Арєнєв був визнаний найкращим автором фантастичних творів для підлітків, а художник цієї книжки — Олександр Продан — найкращим художником-ілюстратором.
Володимир Арєнєв — автор 21 книжки, лауреат численних літературних нагород зокрема премій ім. О. Беляєва та О. Гончара, найкращий молодий фантаст за результатами «Єврокону-2004». Його твори друкували українською, російською, польською, англійською, французькою та іншими мовами.
Твір ілюстровано знаним художником Олександром Проданом.
Парк закінчився, Лебідь із Сашком повернули праворуч і вузькою вуличкою спустилися на проспект.
— Ти тільки не кіпєшуй, — нагадав Лебідь. — Ми ж нічого не порушуємо… поки.
Над простою вітриною чорніли готичні літери: «Ритуальні послуги». Сашко штовхнув двері й зайшов — з розпареного тепла вулиці в прохолодні сутінки. Зсередини магазин скидався на передпокій якогось знатного лорда. Завиті різьбленим плющем стовпи ділили простір кімнати навпіл. У дальній її частині, біля самої стіни, височіла стойка зі «зразками». Праворуч — декілька фотелів, ліворуч — скляні вітрини й ледь примітні двері.
Зі стелі струменіло притлумлене світло. Приємний жіночий голос наспівував щось молитовне. Сашко лише за мить збагнув, що це запис.
— Чим зобов'язаний?.. — з-за дверей вийшов сухорлявий старий. Такі, подумав Сашко, зазвичай працюють сторожами в садках. Таких хлібом не годуй — дай поцілити в порушника.
Старий оглянув їх із Лебедем з ніг до голови і ввічливо поцікавився:
— Ви, шановні, нічого не переплутали? Комп'ютерний клуб знаходиться трохи далі, будинків за три від нас.
— Та ні. — Лебідь так і не викинув каштановий листок. Зараз він крутив його в руках, роззираючись навсібіч. — Скажіть, а тут кульки продають. О! Ось, диви, — він потяг Сашка за рукав і вказав на стойку. — Те, що треба, еге ж?
Модель вони знайшли по Інтернету. Це виявилося непросто, зараз такого кольору вже не виготовляли.
Сашко тихо радів, що модель дешева. На коштовну йому бракувало би і власних грошей, і тих, які отримав від Курдіна.
— Ця не продається, — процідив старий, не рушивши з місця ані на крок. — Демонстраційний екземпляр, з ґанджем. А інших немає: модель знято з виробництва. — Перш ніж Лебідь устиг вставити хоча б слово, старий склав руки на грудях і заявив: — Ну і, власне, головне: неповнолітнім товар не реалізовуємо.
Сашко готовий був убити обох.
— Перепрошую, — сказав він примирливим тоном, — це помилка. Би нас неправильно зрозуміли.
— Вибачення прийнято. На все добре, шановні!
— Будь ласка, нам дуже потрібна ваша допомога.
Старий спохмурнів.
— Ми не плануємо купувати справжню модель… ну, тобто, якщо іншого виходу не буде… але це дорого для нас, а головне — ні до чого. Підійде будь-яка бракована кулька, яка просто буде схожа на справжню.
— Уперше чую про таке. І навіщо це вам?
— Для спектаклю. Ми у школі ставимо. Я граю герра Ешбаха, а от він — чаклуна Душопивцю.
— Вашому приятелеві роль дуже пасує, — зауважив старий. — Але в ті часи використовували не кульки, а міхи. Візьміть полотно чи шкіру, зшийте…
— Та в нас знаєте яка училка… — Лебідь отримав добрячого стусана і стулив пельку.
— Так, — підхопив Сашко, — наша класна хоче, щоби все було в сучасних декораціях. Типу, як у Новому театрі, знаєте?
Старий розплів руки, хруснув пальцями.
— Припустимо, — сказав, наближаючись до стійки. — Припустимо. Але ж гроші ви при собі маєте, юначе? Ми, до вашого відома, не доброчинна контора.
За півгодини вони вийшли на проспект: Сашко — з пакунком у руках, Лебідь — задоволено вишкірившись.
— Ти, бевзю, мало все не зіпсував!
— Я?! — образився Лебідь. — Між іншим, вони справді не мають права продавати кульки неповнолітнім, забув? Ти б одразу почав клянчити в нього модель для спектаклю, він послав би нас — і до побачення. А так розіграли простесеньку схему: «хороший і поганий покупці». І спрацювало! Тільки, — додав Лебідь задумливо, — все одно це ні до чого.
— Тобто?
Лебідь спеціально з півхвилини мовчки собі крокував. Витримував театральну паузу.
— Ну от який, — поцікавився, — з тебе старший брат буде? Це ж повний відстій! Абсолютно не вмієш мислити. По-перше, ти кульку свого діда бачив? А щойно куплену? Різницю помітно неозброєним оком, між іншим. Мало перевісити стрічечку з іменем. Ну, та не парся, — поблажливо додав Лебідь, — це ми вирішимо. Зі старої зробити нову — воно складніше, а з нової стару… Ти, звичайно, дундук і солдатиків усіх розтринькав, але ж пензлики і фарби, сподіваюсь, лишилися? Чи мені власними доведеться жертвувати?
Сашко відчув, як вуста самі розтягуються в усмішку.
— Та залишились; не доведеться. А яке там у тебе «по-друге»?
— А по-друге, — похмуро сказав Лебідь, — ти давно дивився нагору?
Усе слід було зреалізувати швидко й так, що й голки не підточиш. Лебідь зрання заявився до Сашка зі своїм набором інструментів («Про всяк випадок, не завадить») — і зажадав звільнити для роботи стіл.