Щиголь
- Автор: Тартт Донна
- Год: 2016
- Язык: украинский
- Год: Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля»т
- ISBN: 978-617-12-0838-4
- Переводчик: Виктор Иосифович Шовкун
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Щиголь». Краткое содержание книги:
На щастя, Енді, який був моїм товаришем у прикрих ситуаціях раніше, розумів, що найменше мені хотілося розмовляти. Кілька перших днів йому дозволили не йти до школи, щоб залишатися зі мною. У його кімнаті з тартановими візерунками, що пахла пліснявою, з двоярусним ліжком, на якому я не раз спав недільними ночами, коли навчався в початковій школі, ми сиділи над шаховою дошкою, й Енді грав за обох нас, бо у своєму очманінні я майже не пам’ятав, як переставляти фігури.
— О’кей, — сказав він, поправляючи окуляри. — Добре. Ти абсолютно переконаний, що йдеш туди?
— Куди йду?
— Так, я розумію, — сказав Енді своїм тонким, нестерпним голосом, який протягом не одного року спонукав шкільних хуліганів спихати його на хідник із ґанку перед нашою школою. — Твоя тура в небезпеці, це правда, але я пропоную тобі пильніше подивитись на свою королеву. Ні, ні, твоя королева. D5.
Йому довелося назвати мене на ім’я, щоб привернути мою увагу. Знову й знову я переживав ту хвилину, коли я і моя мати бігли сходами вгору до музею. Її смугаста парасолька. Дощ лопотів по нас і сипав краплями нам в обличчя. Те, що сталося, я знав, було безповоротним, проте водночас мені здавалося, що в якийсь спосіб я можу повернутися назад на ту залиту дощем вулицю і зробити так, щоб усе сталося інакше.
— Одного дня, — сказав Енді, — хтось, я думаю, то був Малькольм, як пак його звуть, чи інший не менш шанований письменник, — у будь-якому разі, він опублікував велику статтю в «Science Times», указавши на те, що існує більше потенційних партій у шахи, аніж піщинок у всьому світі. От дивно, що відомий письменник для великої газети відчув потребу написати про такий очевидний факт.
— Я згодний, — сказав я, з великим зусиллям відриваючись від своїх думок.
— Хто не знає, що піщинки на планеті, хоч як їх багато, складають скінченну кількість? Абсурдно розводитися на цю тему й перетворювати її на сенсацію. Це звичайний собі факт, а не якась таємниця.
Енді і я в початковій школі стали друзями за досить прикрих обставин. Ми мали дуже високі оцінки, й тому нас перевели у вищий клас. Тепер усі погоджуються, що так робити було не варто, хоч і пояснюють це різними міркуваннями. Цілий рік нам довелося плутатися під ногами хлопців, старших і більших, аніж ми, хлопців, які ставили нам підніжки, штовхали нас, прищемлювали нам пальці дверима, які рвали наші домашні роботи і плювали в наше молоко, які дражнили нас зубрилом, і педрилом, і мудилом (а моє прізвище Декер до того ж було легко перетворити на Мудекер), — протягом того року (Енді своїм трагічним голосом називав його нашим «вавилонським полоном») ми захищалися пліч-о-пліч, наче двоє слабких мурах під збільшувальним склом: нас били по ногах і між ногами, ганяли як зайців; обідаючи, ми забивалися в найдальший куток, щоб нас не обливали кетчупом та не бомбардували курячими нагетсами. Протягом двох років він був моїм єдиним другом і навпаки. Згадувати той час мені тяжко й бентежно: наші війни автоботів, космічні кораблі леґо, персонажі, яких ми запозичували з класичного «Зоряного шляху»[17] (я був Кірком, він — Споком), силкуючись перетворити наші страждання на гру. Капітане, схоже, ці прибульці тримають нас полоненими в симуляції шкіл для людських дітей на Землі.
Перш ніж мене закинули в агресивну юрбу старших хлопців з етикеткою «обдарований» на шиї, мене особливо не цькували й не принижували в школі. Але бідолашний Енді навіть до того, як його перекинули у старший клас, був хронічно переслідуваною дитиною. Худий, засмиканий, він мав непереносимість лактози й таку бліду шкіру, що вона здавалася прозорою, і без потреби користувався такими словами, як «згубний» і «хтонічний», у звичайній розмові. Він був здібний, але дуже незграбний; його невиразний голос, його звичка дихати лише ротом, бо ніс у нього завжди був хронічно закладений, надавали йому радше вигляду дурня, аніж надзвичайно кмітливого хлопця. Серед своїх жвавих, гострозубих, атлетичних братів і сестер, що розривалися між друзями, спортом і шкільними факультативами, він виділявся, наче задрот, що випадково заблукав на поле для лакросу.
17
Класичний повнометражний науково-фантастичний фільм 1979 року.