Любов у спадок

— Ти не розумієш… — з болем у голосі мовив барон. — Дуглас бачив її.

Кетрін недовірливо втупилася в нього. Тьмяні блакитні очі спалахнули на її обличчі, ніби в кішки в темряві.

— Ні, — видихнула вона, — тільки не це!

Сер Родерік сумно кивнув.

— Так, Кет, це правда. Ти застерігала нас проти поїздки в Хоїк. Пробач, що я тебе не послухав. Це моя помилка. Спочатку думав, що все обійдеться… Але тепер відчуваю, що це не так. Щось підказує мені, що Дуглас повернеться сюди.

— Розкажи мені все, — зажадала стара.

— Ми посварилися з Ерікою, і я не пустив її на ярмарок. А вона перевдяглася пажем та подалась туди сама. Ти знаєш свою вихованку, — криво посміхнувся він, Кетрін кивнула, — коли вона хоче щось зробити, ніщо її не зупинить. І вийшло так, що Дуглас побачив її на ярмарку. Еріка стверджує, що він не впізнав її в чоловічому вбранні, але я ж бо знаю, що цей диявол у людській подобі зрештою здогадається про все. Дідько забирай! Надто вона схожа на свою матір, а вже кого-кого, а Ейлін він мусить пам'ятати.

Він не доказав, стомлено опустив повіки.

— Так, Ейлін він знав чудово, — підтвердила Кетрін і злякано перехрестилася. — Господи, поможи нам! Необхідно її сховати. Дуглас — божевільний. Він же заприсягся, пам'ятаєте, що не дозволить, щоб її обличчям англієць милувався!

— Та вже пам'ятатиму його присягу все життя, — крізь зуби процідив Родерік, стискаючи кулаки так, що під нігтями виступила кров. — І я помщуся за її смерть! П'ятнадцять років чекав і боявся, що він з'явиться в Англії… Коли я думаю, що вбивця Ейлін досі живий, мені хочеться кричати від люті. Саме тому я мушу сховати Еріку й синів, щоб не турбуватися про них.

— Не робіть дурниць, мілорде, — схвильовано зашепотіла нянька. — Господь із вами. Ви хочете посиротити своїх дітей?

— Вони вже дорослі, Кет, — суворо перебив її барон Тейндел. — А я не можу більше жити з таким тягарем на серці. Я заприсягся Ейлін, що подбаю про наших дітей, але тепер вони виросли, і я можу вважати себе вільним від клятви.

Стара Кетрін згорьовано глянула на свого колишнього вихованця. Її губи ледь помітно здригнулися.

— Хай Бог вам помагає, мілорде, — тільки й промовила вона. — Та не розумію, скільки не ламаю голови, куди ж відправити нашу дівчинку? До сестри Ейлін — Маргарет, чи що? Начебто вона замужем за кимось із Макфергюсів… Або, може, дійсно краще сховати її в монастирі Ромсі? Та й часи тепер неспокійні.

Сер Родерік криво посміхнувся.

— Як то кажуть, що не робиться, все на краще. Маю одну думку. Якщо цей Нолліс правду казав… — він замислено похитав головою, — тоді сам Бог мені допомагає. Я відправлю Гіла з Браном до брата в Беверлі. А Еріку попрошу прийняти років на два навчатися в монастир. Принаймні, буду спокійний за їхнє майбутнє.

Стара Кетрін похмуро втупилася в підлогу.

— Не подобається мені це все, — похитала головою. — Не на добро… І Нолліс цей здається підозрілим, ось що я скажу. Хоч би чого лихого не замислив ваш братик!