Поліція
- Автор: Несбё Ю
- Серия: Инспектор Харри Холе #10
- Год: 2014
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 978-966-03-6908-5
- Переводчик: Марія Козлова
- Жанр: Полицейские детективы
Электронная книга - «Поліція». Краткое содержание книги:
Офіцера поліції знаходять мертвим на місці давнього вбивства, у розслідуванні якого він брав участь. Коли те саме трапляється з двома іншими поліцейськими, стає зрозуміло, що це не випадковість. До того ж ці давні справи не було розкрито. Нові вбивства скоєно з жахливою жорстокістю, а у поліції немає жодних припущень. І що найгірше: вони втратили свого кращого слідчого — Харрі Холе, який пішов з поліції, щоб викладати у Поліцейській академії…
Антон завернув за поворот, і перед ним постав ще один коридор: кепсько освітлений, такий же пустинний та симетричний, аж виникав цікавий ефект trompe d`oeil, так званий тромплей, завдяки якому митці створюють оптичну ілюзію об’ємності: вдягнена в уніформу жінка, котра сиділа на стільці у дальньому кінці коридору, здавалася лише маленькою картинкою, зображеною на пласкій стіні перед ним.
— Я тобі кави приніс, — мовив він, підходячи до дівчини.
Скільки їй, двадцять? Трохи більше. Мабуть, років двадцять два.
— Дякую, але у мене все з собою, — одказала вона, дістаючи термос із невеличкого рюкзака, який вона повісила на стілець. В її інтонації йому почулася майже невловна особлива мелодійність, мабуть, щось лишилося від північного діалекту.
— Ця — краща, — наполягав він, так і стоячи з простягнутою рукою зі стаканчиком.
Вона замислилась. Але каву врешті-решт узяла.
— I безплатна, — додав Антон, непомітно ховаючи руку за спину та потираючи гарячими пальцями прохолодну тканину своєї куртки. — Тут у нас своя кавоварка. Вона стоїть далі по коридору…
— Я бачила її, коли прийшла, — перебила вона його, — але згідно з отриманою інструкцією ми на жодну мить не повинні відходити від дверей пацієнта, тому я й принесла каву з собою.
Антон Міттет зробив ковток гарячого напою зі свого стаканчика.
— Дуже відповідально з твого боку, але до цієї кімнати веде лише один коридор. Ми на третьому поверсі, а решта дверей на шляху звідси й до самої кавоварки замкнені. Повз нас неможливо буде пройти, навіть якщо нам заманеться пригоститися кавою.
— Звучить переконливо, але я й надалі дотримуватимуся правил, — ввічливо усміхнулася вона. Потім — певно, щоб якось загладити ситуацію й сховатися від його безумовно осудливого погляду — теж сьорбнула кави зі стаканчика.
Антона дещо роздратувало таке її ставлення, і він уже хотів було сказати дівчині щось про власну думку, яка приходить до кожного лише з досвідом, але так і не встиг сформулювати її до кінця, бо його увагу раптово привернуло щось у дальньому кінці коридору. Просто до них наближалася примарна постать у білому. Він почув, як Сільє підвелася зі стільця. Постать з кожним кроком ставала усе чіткішою, і ось перед ними з’явилася пухкенька білява медсестра у мішкуватій шпитальній уніформі. Він знав, що сьогодні — її зміна. І що завтра увечері вона буде вільна.
— Доброго вечора, — грайливо привіталася медсестра, підвівши догори пару шприців, покрокувала прямо до дверей і вже потяглася до ручки, щоб відчинити їх.
— Заждіть, — заступила їй дорогу Сільє. — На жаль, спочатку я маю побачити ваше посвідчення. І ви, сподіваюся, вже знаєте сьогоднішній пароль?
Медсестра здивовано витріщилася на Антона.
— Гаразд, хіба що мій колега за вас поручиться, — пом’якшала Сільє.
Антон кивнув:
— Заходь, Moнo.
Медсестра відчинила двері й увійшла до кімнати під пильним поглядом Антона. В темряві палати він устиг розгледіти лише купу медичних апаратів біля ліжка та пальці ніг, які стирчали з-під пухової ковдри. Пацієнт виявився такий високий на зріст, що їм довелося замовляти для нього ліжко більше за стандартне. Двері зачинилися.