Шістка воронів

— Так, але ж ми погодилися, що, якщо результат буде такий самий, як із Творцем, Рада компенсує мені витрати. Навіть не просіть мене змиритися — занадто дорого.

Коли крамар кивнув, Уд зробив знак капітанові: «Продовжуйте».

«Такий самий результат, як із Творцем». Ретвенко казав, що Юрій безслідно зник. Невже він це мав на увазі?

— Сержанте, — гримнув капітан, — ви готові?

— Так, сер, — відповів охоронець у камері й витягнув ножа.

Джуст важко ковтнув.

— Тест перший, — оголосив капітан.

Охоронець нахилився до хлопчика й наказав йому засукати рукав. Той послухався, простягнув одну руку, а великий палець другої потягнув до рота.

«Хіба він не задорослий для такого?» — здивувався Джуст.

Але дитина, мабуть, була страшенно налякана. Сам Ван Пель до чотирнадцяти років спав із ведмедиком, пошитим зі старої шкарпетки. Гарний привід для ущипливих глузувань старших братів.

— Зараз трошки вжалить, — попередив охоронець.

Хлопчик кивнув, не витягуючи пальця з рота й вибалушивши очі.

— Це справді необов’язково, — втрутилася Аня.

— Тиша, будь ласка, — наказав Уд.

Сержант погладив хлопчика й раптово різонув його передпліччя, залишаючи яскравий червоний слід. Дитина тієї ж миті почала плакати.

Аня спробувала підвестися з крісла, але охоронець поклав свою велетенську лапу їй на плече.

— Усе гаразд, сержанте, — віддав наказ Уд. — Хай вона зцілить його.

Аня нахилилася вперед і ніжно взяла хлопчика за руку.

— Ш-ш-ш-ш, — прошепотіла вона м’яко. — Дозволь мені допомогти.

— Буде боляче? — крізь сльози запитав малий.

Дівчина всміхнулася.

— Зовсім ні. Трохи посвербить. Зможеш заради мене постояти тихенько?

Джуст помітив, що нахилився ближче до скла. Він іще ніколи не бачив, як Аня зцілює когось.

Дівчина витягла з рукава хустинку й витерла кров. Її пальці почали обережно торкатися хлопчикової рани. Ван Пель зі здивуванням спостерігав, як шкіра поступово змінювала форму й зросталася докупи.

За кілька хвилин хлопчик усміхнувся й випростав руку. Вона виглядала дещо червоною, утім, була гладенькою та не мала жодних рубців.

— Це була магія?

Аня клацнула його по носі.

— Один із різновидів. Та сама магія, котрою користується твоє тіло, коли має багато часу й удосталь бинтів.

Хлопчик здавався розчарованим.

— Добре, добре, — нетерпляче вигукнув Уд, — а тепер парем.

Джуст насупився. Такого слова він ніколи раніше не чув.

Капітан зробив знак сержантові.

— Давай, що там друге на черзі.

— Простягни руку, — знову наказав дитині охоронець.

Хлопчик похитав головою:

— Мені не подобається ця частина.

— Роби, що тобі кажуть!

Нижня хлопчикова губа затремтіла, але руку він усе-таки простягнув. Сержант знову врізав малого, а потім поклав маленький конверт із вощеного паперу на стіл перед Анею.

— Проковтни те, що знайдеш у пакунку, — проінструктував Уд.