Іржава доля
- Автор: Чешко Федор Федорович
- Год: 2005
- Язык: украинский
- Год: ИД "Мой компьютер"
- Жанр: Научная фантастика
Электронная книга - «Іржава доля». Краткое содержание книги:
— Навіщо ж ти за Петра пішла?
— Батьки присилували, — знизала плечима Олена. — Та й до тебе ближче хотіла бути, — вона раптом стала навколішки, рвучко наблизилася. — Ну, годі вже, не соромся. Ти ж мріяв — то ось вона, мрія твоя. Хочеш, допоможу? Пальці її знайшли Олесеві руки, обхопили зап’ястя, владно потягнули на себе… Хлопець відчув тоненьке полотно біленої сорочки і мимоволі здивувався, як зручно лягли у долоні дві ніжні округлості — наче були створені саме для нього. А руки ніби вирішили жити власною волею, вони обережно торкалися Оленчиних колін, прокрадалися під сорочку, пестили тугі гарячі стегна, пружний тендітний стан, що вже вигинався у солодких судомах, хилився до землі… Все-таки, Олесь у найостаннішу мить отямився, відсахнувся.
— Ти що?! — голос Олени забринів невимовним подивом, майже образою. — Боїшся? Аж так боїшся?! Чи… Може, гребуєш мною?!
Хлопець важко дихав, дивився вбік, аби не бачити жаданого тіла, що так владно віддавало себе його пестощам. Не бачити, не трапити знову у лагідну пастку відьомських чар.
— Не можу. Недобре це, наче крадемо. Петро ж мені брат…
— Петро?! — І знов ніби забриніло десь поряд кришталеве джерельце. — Дурнику ти мій… Ач, кого пожалів — Петра! Крадемо… Та він же сам мало не півсела обікрав! Чи ти боїшся його? Не бійся. Ось подивись, — у її руці раптом сріблясто зблиснув жниварський серп. — Я знаю, де у людини сонна жила проходить. А ранком скажу, ніби він спав неспокійно, крутився, перекочувався — от, мабуть, і наштрикнувся шиєю. Повірять!
Олесь спершу не зрозумів, про що йдеться, а коли збагнув, то його аж пересмикнуло від остраху та відрази.
— То он ти яка! — він позадкував, наштовхнувся на колесо, вчавився в нього спиною. — Забирайся, гадюко! Геть! Все батькові розповім, все!
Олена неквапно підвелася, наблизила до крейдяного Олесевого обличчя вологий блиск своїх якихось дивно помертвілих очей. Великі очі, сірі, тьмяні, мов залізо, але десь у їхніх глибинах причаїлися руді плямки, ніби чистого заліза ледь-ледь торкнулась іржа.
Зранку Олеся ніяк не могли докликатися до сніданку, і батько мурмотів щось про нікчемних щенят, які після дня справжньої селянської праці вже ні до чого не здатні. А коли Петро, втративши терпець, поліз торсати свого молодшого брата, то виявилось страшне. Мабуть, хлопець вночі спав неспокійно, перекочувався вві сні — от і наштрикнувся шиєю на вістря серпа, що хтось дурно покинув неподалік. От же лиха доля дісталася — така собі малесенька ранка, майже подряпина, а людини не стало.
Жнива, звичайно, покинули. Нехай сиплеться, нехай навіть згорить те жито, якщо за нього треба платити синовим життям! Воли не хотіли квапитися, і Петро, поганяючи, лаявся страшними словами; жінки голосили; батько час від часу змахував сльози… І, звичайно, ніхто не звернув уваги на чудернацький слід, що незабаром перетнув шлях. Дивний слід — немов людина, яка його залишила, на кожному кроці мало не по кісточку вгрузала у землю, до кам’яної твердості спечену безжальним серпневим сонцем. І, звичайно ж таки, ніхто не розчув потонулого у квилінні коліс та жіночих зойках тихого скреготливого стогону:
— Допоможу вашому горю! До-по-мо-жу-у-у!