Небо над Віднем
- Автор: Коломійчук Богдан Вікторович
- Год: 2015
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 978-966-03-7371-6
- Жанр: Исторические детективы
Электронная книга - «Небо над Віднем». Краткое содержание книги:
До книжки увійшов детективний роман «Небо над Віднем» та повість «Остання справа комісара Вістовича». Роман розповідає про загадкові події, що мали місце у Львові, Будапешті та Відні на початку Першої світової війни. На виставці у місті Лева зникла одна з найцінніших коштовностей Габсбурзької династії, яка до того ж має здатність змінювати плин часу. До справи береться львівська поліція на чолі з комісаром Вістовичем, а протидіє їм російська «охранка».
— Он як? — Емма тепер зачаровано дивилася на Проймана. — А чи можу я дізнатися цю таємницю зараз?
— Всьому свій час, — загадково відповів той, — до того ж, якщо все дізнаєтеся зараз, то можете не прийти наступного разу. А я цього не хочу...
Наглядач галантно їй вклонився і, промовивши з особливим теплом: «Моє шанування», рушив до іншого кінця зали. Там він зник за чималими обтягнутими шкірою дверима.
Емма крадькома провела його поглядом і, ще кілька хвилин помилувашись діамантом Габсбургів, також вийшла з виставкової зали.
Думка про секрет цієї коштовності не давав їй спокою увесь день. Звісно, це міг бути не більше, аніж спосіб, до якого вдався наглядач-ловелас, щоб знову її побачити. Цілком можливо, що підходящу таємницю Проймай вигадує якраз у цю мить. Хоча, з іншого боку, чому б не повірити йому?..
Врешті-решт жіноча цікавість узяла гору, і вже наступного дня Емма знову придбала квиток на виставку. Фелікс Проймай, здавалось, чекав на неї, стоячи посеред зали, і широко їй усміхався. Була досить рання година, і жоден відвідувач, окрім самої Емми, ще не з'явився.
— Я знав, що ви прийдете, моя люба, — замість привітання сказав той.
Її трохи дратувало таке звертання, але ще цього разу Емма вирішила змовчати. Їй раптом пригадалося, що, збираючись сьогодні вийти з дому, вона особливо ретельно вибирала сукню і намагалась причепуритися якнайкраще. Так, мовби підсвідомо намагалася вразити його ще більше.
— І що ж, пане Проймане, — кокетливо сказала вона, підходячи до скляної вітрини, де містилася коштовність — тепер ви, сподіваюсь, розповісте мені в чому ж полягає таємниця імператорського діаманту? Тільки не розчаруйте, бо поліцейські біля входу й так зіпсували мені настрій своєю надмірною пильністю.
— Це тільки зайвий раз доводить, що ця річ має не лише чималу ювелірну цінність, — лагідно пояснив наглядач, — не сердьтеся на них, моя люба.
Емма вирішила пробачити і цього разу.
Між тим, Проймай підійшов до дверей, за якими зник вчора і, відімкнувши їх, жестом запросив Емму досередини.
Жінка звела на нього здивований погляд.
— Ви остерігаєтесь, що тут нас можуть підслухати? — запитала вона.
— Ні, — відповів наглядач, — просто таємниця насправді не тут. Вона окремо.
— Окремо від діаманту? — ще більше здивувалась Емма.
— Певним чином так... Прошу вас, не бійтеся. Зараз ви все зрозумієте.
Трохи подумавши, вона несміливо рушила до відчинених дверей.
— Ну ж бо, сміливіше, — підбадьорив її Проймай, — обіцяю, ви не пошкодуєте.
За дверима виявилась невелика кімнатка, або ж радше комірчина без вікон, проте затишна і чиста. Це приміщення було б дещо просторішим, якби не сотні книг, що дивом тут вміщалися на чималих дубових полицях. Лишалося, однак, місце для письмового столу, м'якої софи і невеликої шафи, поміж якими тіснився прямокутничок вільної підлоги. Наглядач увімкнув електричне світло.
— От бачите, — сказав Проймай, — ваш страх був даремний. Тут усього лиш мій кабінет, а не лігво монтикори, як ви, мабуть, спершу подумали.
— Річ не в тому, — відповіла Емма, все ще тримаючись біля дверей, — порядній жінці не личить залишатися наодинці з чоловіком, з яким вона ледве знайома.
— Ви щойно зробили мене щасливим, — радісно промовив наглядач, — мені вже за п'ятдесят, я, либонь, удвічі за вас старший і всеодно можу дати поживу чуткам! Боже мій! Яке щастя!
— Припиніть, — засміялася Емма, — звісно, можете...
Жінка мала на увазі, що трапляється й не таке, але, натомість, мимоволі підтвердила його слова.
— То ви поясните, навіщо мене сюди затягли? — поспіхом запитала вона.
— Аякже, — сказав Проймай, — але для початку... Ви маєте годинника?
— Так, — відповіла Емма, дістаючи з кишені елегантний жіночий дзигар, — зараз рівно десята.
— Чудовий час, — мовив наглядач, — в цю пору нам ніхто не завадить.
З цими словами Проймай дістав з полиці декілька книг і обережно поклав їх на софу. Потім зняв з шиї срібний ланцюжок, на якому висів ключ. Просунувши руку з ключем у простір, де нещодавно стояли книги, він знайшов там замкову шпарину і відімкнув невидимі дверцята.
За якусь мить наглядач тримав у руках невеличку скриньку.
— Правда як в казці? — запитав він.
Емма кивнула.
— Так от, моя люба, перша таємниця цієї коштовності в тому, що в тій залі, — він вказав на зачинені двері, — насправді копія імператорського діаманту, а оригінал я тримаю зараз в руках...
Сказавши це, Проймай відкрив перед нею скриньку.
— Ну як? Ви не розчаровані? — запитав чоловік, вдосталь намилувавшись її здивуванням.