Острови шторму та смутку. Гадюка
- Автор: Хоган Бекс
- Серия: Острови шторму та смутку #1
- Год: 2020
- Язык: украинский
- Год: РІДНА МОВА
- ISBN: 978-966-917-551-9
- Переводчик: Віра Кошлата
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Острови шторму та смутку. Гадюка». Краткое содержание книги:
Однак головний Гадюка стає їй поперек шляху. Підступний і нещадний, він борознить океанські простори на кораблі, мародерствує і вбиває, лишаючи по собі тільки біль і страждання. У безкраїх океанських далях він — найнебезпечніший чоловік. І він — батько Мерріан. Її місія — захищати Острови. Та чи зуміє вона вистояти за них у бою, якщо доведеться пожертвувати своєю сім’єю, домівкою, коханим і, цілком імовірно, власним життям?
«Острови шторму та смутку» — епічний роман у жанрі фентезі з відважною героїнею, гострими дилемами і закрученим сюжетом!
Я не почула від Капітана жодних прямих звинувачень щодо непокірності цього члена екіпажу; я просто побачила, як мій тато вбив неозброєного. І заплакала.
То була помилка. Батько роз’ярився на мене за те, що я водночас розчарувала і принизила його. Довелося прийняти покарання, найгіршим з яких було прибрати загустілу кров страченого одразу ж після того, як тіло скинули за борт. Хто б міг подумати, що сукня вбирає в себе стільки крові.
Чомусь я часто згадую про це. Стоячи на цій палубі, я легко вкажу точне місце, на якому тіло людини просочилося у тіло корабля, не залишивши по собі й сліду. Мене змусили відчистити кожнісінький сантиметр темно-червоної плями, доки не зосталося й натяку на скоєне, однак сукня таки прихопила зі собою краплини смерті. І коли я вловлюю характерний запах металу, непомітно відсторонююся, аби минуле залишилося позаду. Зрештою, відтоді я перебачила багато смертей. Дуже багато.
Я вдивляюсь у темінь крижаних вод, — могилу безлічі моряків, і запитую себе: «Де краще бути похованим: у бурхливому морі чи в тихій-мирній землі?» «Помста діви», — так зветься корабель мого батька, який вільно розтинає морські простори. Він — нечутний хижак, що на Східних Островах жахає кожнісіньку душу, і ніякі хвилі йому не страшні. А я ж добре знаю, яким жорстоким убивцею може бути океан, на власні очі бачила, що стається з моряками під час бурі на менш габаритних кораблях. В океанських глибинах затаїлася справжня армія; ці безжальні душогуби, заховавшись у темряві, вичікують зручного моменту для атаки. А найстрашніші, звичайно, зміїні акули — їм згодиться будь-яка здобич. Людина чи корабель — все зникає в їхньому гігантському череві.
В одному з моїх ранніх спогадів я тону в морі. Вода заповнює легені, а руки й ноги зводить судома. Важка вода… Жахливий чорний морок… Я вже й забула, як випала за борт і хто мене врятував. Але мені досі так лячно, ніби це сталося лише вчора. Коли намагаюся стерти ці спогади, сни притьмом спішать їх освіжити.
Якщо «Діва» — моя тюрма, то океан — тюремник.
Інші Змії про це навряд чи здогадуються. Ну справді, хіба личить мені, доньці Гадюки, боятися океану? Страх води — це така ганьба, моє найвразливіше місце. Та колись я подолаю цей клятий страх.
Така моя мета. Подобається мені це чи ні.
II
Нігтями дряпаю поручень з потрісканого дерева, прагнучи принести кораблю біль. Хай мої страждання стануть і його стражданнями теж.
Втішає одне — мені лише сімнадцять. Тому я ще не вправі приєднатися до офіційних лав Змій, і від мене не вимагають жодного виконання вказівок мого батька чи Короля. Але уже за декілька тижнів — мої «омріяні» вісімнадцять, а це означає, що не за горами Ініціація з низкою випробувань, які мені доведеться витримати, аби стати пліч-о-пліч з батьком. Уповноважена Короною, я отримаю звання вбивці на рівні з усіма п’ятдесятьма дужими членами батькового екіпажу, кожний з яких — добре тренований головоріз.
Якби це не було жорстокою реальністю, я б щиро посміялася.
Я в жодному разі не нехтую важливістю Гадюки і його команди. Навпаки, глибоко поважаю. Декілька століть тому Велика Земля, що лежала далеко за морем, погрожувала Дванадцяти Островам, і Східний Король доручив першій Гадюці проводжати-захищати королівську флотилію. Підвладний лише Королю, Гадюка зажив собі слави грізного проводиря — такого грізного, що ніхто при здоровім глузді не посмів би поставити під сумнів його авторитет у цих водах. Бо в запеклих битвах між Островами та Великою Землею саме він, Гадюка, забезпечив Королівському Флоту цілковиту перемогу.
Все начебто складалося добре, але час не стоїть на місці. Загроза з боку Великої Землі минула, і… спалахнула війна між Східними та Західними Островами. Для Східного Короля Гадюка став єдиною надійною зброєю, тим, хто може знищити всіх своїх ворогів.
І хоча війна залишилася позаду, одна згадка про Гадюку наводила жах на прийдешні покоління. Чого тільки не робили, яких тільки огидних злочинів не вчиняли його люди, і все це заради чого? Так-так, тільки заради миру на Східних Островах…
Отож, хоч мій батько і нелюд, проте за цією ширмою є висока ідея. Ми підтримуємо спокій на Островах. Саме через це моє призначення — служити ідеї — я хочу навчитися миритися із жорстокістю. Я дійсно цього хочу. Бо це — мій обов’язок.
Лишень не знаю, як з отаким миритися.
Краєм ока вловлюю рух ліворуч. Це милий хлопчак Тобі намагається розв’язати мотузку. На борту «Діви» він — єдина дитина. Ми прийняли його до себе шість місяців тому, коли пришвартувалися на Першому Острові. Батько зазвичай категорично проти дітей на борту, і мене дещо дивує, що для Тобі зробили виняток — він же зовсім не тямить у мореплавстві. Я підходжу до нього, пояснюю, як в’язати вузли. Він ані слова, лише нервово посміхнувся і притьмом побіг геть.