Мистецтво і життя. Збірник

Моруа сприймає Марселя Пруста не просто як великого письменника, а як одного з тих «рідкісних першовідкривачів, котрі вносять у розвиток літератури щось зовсім нове». Він оновив мистецтво роману і ввів у світ мистецтва ідеї філософів і словник своєї епохи. Оригінальність його твору «У пошуках утраченого часу» в тому, що мистецтво Пруста «несе в собі естетичну, наукову і філософську культуру».

Прикладом свободи творчості є для Моруа мистецтво Луї Арагона. «Від сюрреалістичного бунту в поезії він перейшов до бунту соціального, політичного і вступив до комуністичної партії, та зберіг у поезії набуту в період сюрреалізму свободу композиції». Це Моруа вважає однією з найпривабливіших і сильних сторін творчості Арагона. У дусі сучасного реалізму написаний ним роман «Загибель всерйоз». Моруа кваліфікує метод Арагона як «реалізм поетичний». Це поняття у Моруа досить містке — він вживає його і до Чехова та Тургенєва, проте там вкладає у нього зовсім інший зміст. А говорячи про Арагона, Моруа розуміє поетичний реалізм як активний метод, що сприяє перетворенню дійсності. Арагона опановував сумнів: якщо головним стає саме сучасний характер реалізму, то чи не буде його роман сприйнятий через якийсь час як нереалістичний, коли історія скаже своє нове слово? Моруа розвіює його: «Коли дана сцена змальована поетично, талановито, вона не втратить свого сучасного звучання».

Критерієм сучасності мистецького твору Моруа вважав його художні якості, талант письменника. Творіння геніїв непідвладні часові. Та віхою в історії, як правило, стають не довершені творіння, а ті, що завдяки своєму новаторству відіграють роль «верстових стовпів на широкому шляху красного письменства». Таким є роман Флобера «Пані Боварі» — книга нещадна, «майже цинічна не завдяки коментарям автора, який зберігає цілковиту безсторонність, а внаслідок суворого реалізму персонажів». Моруа показує, що Флобер розвінчав гіперболізацію почуттів, властиву романтикам, тому й був сприйнятий молодим поколінням читачів того часу «мало не модерністом». Місце роману Флобера можна зрозуміти, отже, лише вивчивши процес зміни романтизму реалізмом.

Тема «література і час, література і життя» розв’язується Моруа з позиції митця-реаліста у найширшому плані. У полі його особливої уваги одна з найважливіших ідейно-естетичних проблем — визначення ролі і місця людини на землі, осмислення нею змісту буття і свого призначення. Усією своєю творчістю, своїми теоретичними узагальненнями він заявляє про себе як про письменника-гуманіста, якого турбує доля людей у сучасному світі.

Ідею абсурдності світу, проголошувану екзистенціалістами, зокрема Сартром, доктрина якого багато в чому завдячує філософії К’єркегора, Хайдеггера і Гуссерля, Моруа сприймав як історично зумовлену катаклізмами епохи, але вона не знаходить відгуку в його свідомості і серці. Уважно аналізуючи твори Сартра — «Нудота», герой якого Антуан Рокантен відчуває огиду до всього, втратив віру в культуру і переконався, що існування нічим не виправдане, «Шляхи свободи», де людина поступово усвідомлює, що не вміє користуватися своєю свободою, — Моруа робить висновок: трагедія Сартра у тому, що «він здатний творити тільки персонажів, неспроможних до дії». Отже, в дії, корисній діяльності бачить Моруа призначення людини. Транспонуючи філософський висновок «Кандіда» у наші дні, Моруа спирається на мудрість Вольтера: «треба обробляти свій сад», тобто, розшифровує він, спробувати виконувати нашу скромну справу якнайкраще. «Сучасні письменники відкрили, що наш світ абсурдний, — пише він. — Але все, що можна було сказати з цього приводу, вже сказано, і дуже розумно, Вольтером у «Кандіді», і розумніше, замість обурюватися навколишнім світом, знайти в собі мужність діяти».