Грає синє море
- Автор: Тельнюк Станислав Владимирович
- Серия: Грає синє море #1
- Язык: украинский
- Жанр: Исторические приключения
Электронная книга - «Грає синє море». Краткое содержание книги:
Це було те, чого найбільше боялися в цьому краю, — турецький наїзд.
Якусь мить усі стояли мов укопані. Безтямними очима дивилися, як передній турчин наздогнав Доду, рубонув кривою шаблюкою, як з пліч Доди злетіло щось кудлате і як Дода — вже не Дода, а хтось малий, опецькуватий — пробіг ще кілька ступнів, а потім упав… А з долини виринали все нові й нові верхівці.
Перший отямився богомаз.
— Гей, у кого хоч яка зброя — до мене! Зброя була в небагатьох. Та й що то за зброя? Кілька ножів, пістоль… Ото й усе…
Куди вже з такою зброєю опиратися?
— А може, — донеслося тремтяче з жіночого гурту, — а може, вони їдуть кудись далі? Може, ми їм непотрібні?
— Цитьте! — вигукнув Тодор. — Розбирайте сани, узброюйтесь, відбивайтесь, бо пропадем ми навіки…
А турки вже близько. Тодор уже бачить їхні обличчя — засмаглі, пихаті мармизи завойовників та розбійників. Попереду мчить одноокий турчин — мабуть, ватажок цього загону.
Скільки ж їх, тих турків? Не менше сотні… Вони летіли просто на переляканих людей, летіли з піднятими шаблями, готові рубати, нищити геть усе.
Тодор вихопив пістоль, прицілився в одноокого. Прогримів постріл, але одноокий встиг підняти коня ставма, і куля влучила огиреві в голову. Кінь упав, притис турка до землі, однак тому вдалося вибратися з—під коня.
Турецька лава врізалася в людський натовп. Останнє, що встиг побачити Тодор: його син Никодим, вхопивши великого дерев'яного хреста з випеченим написом, гамселить направо й наліво…
…Тодор отямився від того, що йому на обличчя хтось лив воду. Потім боляче вдарили носком у бік. Він відкрив очі й побачив себе на власному подвір'ї.
Уся вулиця була заповнена людьми. Але весь той натовп мовчав понуро. Люди були пов'язані, а позад них стояли кінні вояки.
Одноокий турок сидів на винесеній з хати лаві і дивився на те, що робилося біля повітки. Двоє вояків з його загону били об стіну повітки сугацького попа Онуфрія.
Одноокий сказав:
— Йєтер![1]
Турки відпустили попа. Він упав на землю. З його рота лилася кров.
Одноокий устав з лави і підійшов до попа:
— Ну? — неголосно сказав він. — Ти будеш плювати на хрест, гяуре?!
Піп Онуфрій через силу підвів голову. Прохрипів, давлячись кров'ю:
— А щоб ти здох без покаяння… собачий сину! Я плюну не на хрест… на тебе. Я ж тебе знаю — ти Панько з Немії, христопродавець!..
І він плюнув.
Одноокий відскочив, кривавий плювок попав йому на чоботи.
Він щось наказав своїм воякам. Вони підвели попа, поставили на ноги.
— Я тобі відрубаю голову, гяуре! — так само тихо й спокійно сказав одноокий. — Я викину ту голову собакам. Ось так! Дивись!
Він махнув шаблею — і попова голова покотилася по землі…
Тодора знову штовхнули під бік:
— Вставай! Вставай!
Він підвівся, хитаючись, на ноги. Його турнули до одноокого. Той зміряв його важким поглядом.
— То що, богомазе? Ану, покажи свої руки. Тодор мовчав. Йому чомусь подумалося: що з дідом — поховали його чи ні, чи, може, й над трупом звели наругу турки? А де ж скрипка? Він ніс її в руках. Потім — турки. Комусь він передав її, чи що? А кому? Вія пам'ятає, як стріляв, убив коня під однооким, пам'ятає, як його Никодим розмахував хрестом… Ой господи, а де ж він?
Ошалілим поглядом обвів усе навколо.
— Ти не чуєш, що я кажу? — так само спокійно, але вже наполегливіше вів одноокий.
Важка нагайка стьобнула по плечу. Аж серце зайшлося.
Боже мій, та що ж це вони надумали зробити з селом? Люди пов'язані стоять — це що ж? — у Туреччину позабирають? На галери, на млини, качати воду, на мідні й залізні копальні… А дівчат — у гареми, а хлопців — кого в яничари, кого в євнухи…
Господи милосердний, дай мені найтяжчу кару, тільки ж виручи мій бідний, нещасний люд… Зглянься над ним…
Два акинджі[2] схопили його за руки й витягли їх перед однооким.
Мов крізь ганчір'я, долинало у вуха:
— У тебе руки розбійника, а не богомаза. Ти вбив мого коня, якого привели мені з самого Мисиру.[3] Чим відшкодуєш цю втрату?
Тодор дивився, де ж це його Никодим.
— Якою ж карою тебе скарати, кажи мені…
Де ж Никодим? Де? Люди, скажіть, де мій син?.. Знову боляче штовхнули. Він подивився перед себе, на одноокого. Чого це він тримає шаблюку? Що рубатиме?
І тоді згадалося Тодорові єдине відоме йому турецьке слово, і він кинув його в пику одноокого.
— Кьопек!.[4]
— Можеш говорити й своєю собачою мовою. Я її розумію. Бо родом таки з Немії. Ну, що ще скажеш?
1
Досить (тур.)
2
Вояки з кінних загонів турецького війська.
3
Єгипет (тур.)
4
Собака (тур.)