Повернення Тарзана
- Автор: Берроуз Эдгар Райс
- Серия: Тарзан [uk] #2
- Год: 1992
- Язык: украинский
- Год: "Веселка"
- ISBN: 5-301-01232-0
- Переводчик: Юрий Владимирович Покальчук
- Жанр: Другие приключения
Электронная книга - «Повернення Тарзана». Краткое содержание книги:
Перший роман цього циклу американського письменника Е. Берроуза “Тарзан, годованець Великих мавп” вийшов у 1991 році.
— Раулю! — вигукнула графиня. — Благаю тебе, не роби цього. Згадай, що ти обіцяв мені, Раулю! Скажи мені, що ти цього не зробиш, Раулю.
Де Куд взяв руки жінки в свої долоні і, перш ніж заговорити, якусь хвилину дивився на її бліде та знічене обличчя, немов хотів дізнатися з виразу цих чудових очей справжню причину, яка спонукала її захищати цю людину.
— Нехай буде, як ти кажеш, Ольго! — сказав він нарешті. — Але я не можу зрозуміти. Він втратив усяке право на твою любов, повагу чи навіть доброзичливість. Він — загроза твоєму життю й честі, а також життю й честі твого чоловіка. Сподіватимемось, що ти ніколи не шкодуватимеш за тим, що захищаєш його.
— Раулю, я не виправдовую його! — палко обірвала графиня чоловіка. — Я ненавиджу його так само, як і ти, але… Ой Раулю, кров густіша за воду.
— У мене сьогодні було бажання зробити аналіз його крові, - похмуро буркнув де Куд. — Ольго, ці двоє негідників вирішили сьогодні заплямити мою честь. — І граф розповів їй усе, що сталося в кімнаті для курців. — Якби не цей незнайомий молодий чоловік, вони б узяли гору, бо хто б прийняв на віру мої нічим не підкріплені пояснення? Факти були проти мене. Ці кляті карти справді було сховано в моїй кишені. Я й сам ледве не почав сумніватися в собі, аж доки цей Тарзан приволік до нас твого любого Ніколая і пояснив нам усю цю підлу витівку.
— Пан Тарзан? — із виразним здивуванням запитала графиня.
— Так, Ольго. Ти його знаєш?
— Я бачила його. Служник показав мені його.
— Я не знав, що він відома особа, — сказав граф.
Ольга де Куд змінила тему. Вона раптом з’ясувала для себе, що не так вже й легко змогла б пояснити, чому це служник вказав їй на привабливого Тарзана. Може, вона навіть дещо зашарілася під пильним поглядом графа, в якому вгадувалася якась дивна насмішкуватість. “Ох, — подумала вона. — Усвідомлення провини найбільш викликає підозру”.
2
КУЮЧИ КАЙДАНИ НЕНАВИСТІ
Тарзан лише наприкінці наступного дня знову побачив пасажирів, у справи яких його змусила втрутитися його любов до чесної гри. Зовсім несподівано він наштовхнувся на Рокова та Павловича у ту мить, коли його товариство було для них найнебажаніше.
Вони стояли на палубі в затишному куточку і коли Тарзан підійшов до них, палко сперечалися з якоюсь жінкою. Тарзан зауважив, що на ній була коштовна сукня, а від її стрункої гарної постаті віяло молодістю. Але він не міг розрізнити рис її обличчя крізь густу вуаль.
Вона стояла між обома чоловіками, а всі троє стояли спиною до Тарзана, отож він зміг непомітно підійти зовсім близько. Він зауважив, що Роков начебто погрожував, а жінка ніби виправдовувалась, але вони говорили незрозумілою для нього мовою, і він лише за їхніми жестами та інтонаціями здогадувався, що жінка налякана. У тому, як тримався Роков, так виразно відчувалася загроза фізичного насильства, що Тарзан на мить спинився: він інстинктивно відчув атмосферу небезпеки. Раптом Роков брутально схопив жінку за руку і почав стискати її, наче вимагав у неї якогось зізнання. У ту саму мить залізні пальці схопили Рокова за плече й повернули. І Роков зустрівся з холодними сірими очима того самого незнайомця, який напередодні перепинив йому шлях.
— Хай йому грець! — вигукнув Роков. — Та що це таке? Ви що, божевільний, що знову принижуєте Ніколая Рокова?
— Це моя відповідь на вашу записку, — тихо мовив Тарзан і штовхнув Рокова з такою силою, що той полетів сторчма і простерся на палубі біля борту.
— Щоб ти здох! — вигукнув Роков. — Падлюко, ти за платиш за це життям! — І він, підхопившись, кинувся на Тарзана, водночас намагаючись витягти з бічної кишені револьвер.
Жінка перелякано позадкувала.
— Ніколаю! — вигукнула вона. — Облиш… Не роби цьо го! Швидше тікайте, мосьє, бо він уб’є вас!
Але Тарзан, замість того, щоб тікати, зробив крок назустріч Рокову.
— Послухайте-но, не робіть із себе блазня! — сказав він.
Рокову нарешті вдалося витягнути револьвер. Він зупинився, підніс револьвер у витягнутій руці на рівень грудей Тарзана і натиснув на курок. Курок сухо клацнув об порожній барабан, і в ту саму мить Тарзанова рука метнулася, наче голова розлюченої змії, і вибитий з рукя Рокова револьвер полетів за борт.
Якусь мить обидва стояли і міряли один одного поглядами. Нарешті Роков опанував себе. Він заговорив перший: