Пригоди Грицька Половинки
- Автор: Нестайко Всеволод Зіновійович
- Год: 1978
- Язык: украинский
- Год: "Веселка"
- Жанр: Детские и приключения
Электронная книга - «Пригоди Грицька Половинки». Краткое содержание книги:
Крім повісті, до книжки увійшли ще веселі гостросюжетні оповідання
Космонавти з нашого будинку
Ябеда
Федько-соліст і кобила Муська
Остання бомба
Помста
«Злочин» Жори Горобейка
Синє ведмежа Гришка
— Годі! Знайшов собі посміховисько — рідних батьків! Годі! Ну!.. Отака-то правда на світі у тих дорослих!
Та навіть несправедливий мамин потиличник не міг зіпсувати піднесеного Котьчиного настрою.
І коли вони рушили далі, Котька бадьоро заспівав:
Вони йшли стежкою, що гадючилася понад берегом, то спускаючись у піщані вибалки, до самісінької води, то здираючись на стрімкі зелені кручі. На одній з круч стежка ледь не зривалась у річку, огинаючи над водою кучеряві дуби.
— Обережно, обережно!.. Котю, обережно! Ой, як тут висoко! — забідкалася мама і гримнула на тата: — Ану тебе з твоїм «Бережком». Придумав!
— Нічого-нічого! — не обертаючись, відгукнувся тато. Котька тільки хихикнув.
І подумав: «От якби звідси шубовснули тато з мамою! От би ляснуло!»
І знову хихикнув.
Але кручу проминули без пригод.
З-за гаю над берегом простелився широкий шлях. І тим шляхом просто на них їхав віз, запряжений парою волів. Для Котьки це було так несподівано (він ніколи в житті не бачив живих волів), що він не втримався і якось мимоволі вигукнув:
— О! А це що таке?
Дідок у вигорілому військовому кашкеті без зірочки, що сидів на возі, усміхнувся в руді вуса:
— Дика природа!
Тато з мамою засміялися. Котька почервонів.
— У вас і в зоопарку таких нема. Правда ж? — сказав дідок, спиняючи волів. — Сідайте, підвезу. Либонь, дачники на «Бережок», га?
— Да-да, от спасибі! — незвично солодко проказала мама, закидаючи на воза свій чемоданчик і сумку. Тато й собі спритно закинув чемодани на воза і обернувся до Котьки:
— А ти чого? Давай сюди «авоську» і вудочки… — і поблажливо усміхнувся: — Це, синку, воли. Круторогі українські воли.
— А то я не знаю! Теж іще! — хмикнув Котька, червоніючи ще більше.
— Лізь уже на воза, знавець! — насмішкувато промовила мама.
Мстивий народ ці дорослі. Ну, нічого-нічого!..
— Дідусю, скажіть, а як називається та річка, що отамо впадає у Десну? — невинним тоном спитав Котька і метнув на тата з мамою лукавий погляд.
— Отам-го? — перепитав дідок, показуючи пужалном. — Рівчак! А ти думав — Міссісіпі? Ні! Просто Рівчак та й усе. Ти що — боявся переходити, щоб не той… не булькнути?
— Я-то ні-і… — протяг усміхаючись Котька.
— О, дивись-дивись, яке місце для риболовлі! — перебив його тато, показуючи на темну завороть річки, над якою схилилася старезна коренаста верба.
— Прекрасне! Тут, мабуть, і щуки, і… і соми водяться, — підхопила мама, хоча в риболовлі не тямила анічогісінько.
«Затирають! Не дають говорити!» — зітхнув Котька і тут же вирішив: «Гаразд! Не буду вже вас чіпати. Знайте що я не такий».
І йому стало дуже приємно від власного благородства.
Отак, не чим-небудь, а возом, запряженим волами, в'їхав Котька у «Бережок».
І те, що то був такий давній спосіб пересування, яким користувалися ще їхні предки, сповнювало Котьчине серце особливою насолодою. Він уже уявляв собі, як він розповідатиме про це хлопцям у школі і яке це справлятиме на них, а особливо на Ігоря Дмитруху, враження, і в грудях йому солодко тенькало. Що й казати, перший день у селі почався прекрасно — і тато з мамою у воду впали, і волами їхати довелось… Є, є про що розповідати! Не те що Євпаторія.
А нещасний Тютя десь у Сочі під пальмою на пляжі мучиться…
РОЗДІЛ III
Перші враження від «Бережка».
Спиридон Спиридонович і його посімейство.
Копаємо погріб. Проблема водопостачання на Десні.
Дружня вечеря.
Будиночок їм дістався другий з краю, прекрасний будиночок,| з прекрасною верандою, з двома вікнами, з газовою плитою, з прекрасним столом, вкопаним коло будиночка (коло кожного будиночка було вкопано стіл і лавки). От тільки двері не замикалися через погано підігнаний замок і не було холодильника. Холодильник був у сусідньому будиночку, який займав татків начальник Спиридон Спиридонович. Він приїхав ще вчора з дружиною і дочкою років вісімнадцяти. Вони всі троє якраз сиділи біля свого столу і снідали — Спиридон Спиридонович у великих чорних трусах, дружина й дочка у барвистих купальниках.
Тато, навіть не розпакувавши чемоданів, пішов до них вітатися.
Поки тато вітався, мама розпаковувала чемодани і бубоніла собі під ніс. З того бубоніння Котька довідався, що вона так і знала, що вона дурна, що не треба було погоджуватися, що її чекає не життя, а мука, що вона взагалі нещасна, що у всіх чоловіки як чоловіки, а в неї… — Тут знадвору почувся радісно-збуджений голос тата: