Полковник Петро Болбочан: трагедія українського державника

Досить детально, ймовірно, спираючись на особисті розмови з П. Болбочаном, С. Шемет розповідає про події, пов’язані з формуванням 1-го Українського республіканського полку та його трагічним фіналом, що не дало цій військовій формації проявити себе у бойових діях. «Згідно з революційним звичаєм, — зазначає С. Шемет, — був присланий від Центральної ради комісар П. Макаренко, член партії самостійників-со-ціалістів» 12. Високо оцінюючи діяльність членів цієї партії по формуванню українських військових частин, С. Шемет водночас вказує і на факти невиправданого ригоризму соціалістів-самостійників у мовному питанні. Йдеться про поставлену останніми умову — приймати до українського війська лише тих старшин, що добре володіли рідною мовою. Не слід забувати, що до листопада 1917 р. всі військовики перебували на службі в російській армії, в т. ч. й українці з походження, які виявляли свою національну свідомість. В армії, де все діловодство, уставне та службове спілкування велося російською мовою, а будь-які прояви національного самовиявлення суворо каралися дисциплінарними, а нерідко й політичними заходами, було досить важко опанувати рідну мову та ввести її в службовий обіг. Тому дотримування цієї умови вело до того, що більшість колишніх старшин російської армії, які виявили своє бажання служити в українських частинах, були позбавлені такої можливості. Зрештою, саме з цієї причини 1-й Український республіканський піший полк був недостатньо укомплектований командним складом. Це, в свою чергу, прикро відбилося на подальшій долі полку — на початку січня 1918 р. він був фактично ліквідований з наказу корпусного солдатського комітету.