Повторне зникнення Ципи
- Автор: Нестайко Всеволод Зіновійович
- Серия: Таємничий голос за спиною #2
- Год: 1990
- Язык: украинский
- Год: Молодь
- ISBN: 5-7720-0593-6
- Жанр: Детское действие
Электронная книга - «Повторне зникнення Ципи». Краткое содержание книги:
Решта адміністрації ту особливу симпатію тенора до Ніни Олександрівни давно помітила й дозволяла собі хихикати і робити різні прозорі натяки.
Проте Ніна Олександрівна була вища тих натяків, не ображалася і сама підсміювалася, бо щиро любила свого капітана міліції Горбатюка і ніколи в світі не зрадила б його. Капітан Горбатюк це прекрасно знав, вірив своїй дружині, хоча іноді жартома казав: «Ой, дивись, заарештую я твого Сокирка за зловживання службовим становищем!»
Сьогодні, зайшовши до адміністраторської, Ніна Олександрівна виявила на своєму столі не одну, як завжди, а три плитки шоколаду «Лотос» і коротеньку записочку: «До побачення. Не забувайте вірного Вам С.».
«Ну це вже занадто! — спалахнула Ніна Олександрівна. — Скоро він мені весь буфет перетягне. Одну залишу, а дві поверну» — і, схопивши дві плитки, вона рішуче попрямувала до артистичної, звідки чулися рулади Івана Романовича. Через півгодини мав початися останній у цьому сезоні його сольний концерт. Завтра він вирушав пароплавом до Одеси, а звідти у закордонний круїз по країнах Європи. Він давно мріяв про цю поїздку і майже всім працівникам філармонії наобіцяв сувенірів, не кажучи вже про Ніну Олександрівну. Рік видався для Івана Романовича дуже важкий, він багато концертував по всій Україні і мав цілковите право на відпочинок.
По коридору попереду Ніни Олександрівни до артистичної швидко йшов якийсь хлопчик років одинадцяти-дванадцяти. Обличчя ззаду їй не було видно, лише відстовбурчені вуха, кумедний рудий їжачок і тоненьку шийку.
Ніна Олександрівна ще подумала: «Що це за хлопчик? Концерт вечірній, дорослий, до шістнадцяти не пускають. І ні на кого з дітей працівників не схожий. Треба спитати». Але не встигла. Хлопець уже одчинив двері артистичної і ступив крок уперед.
Іван Романович стояв обличчям до дверей і саме брав верхнє «ля», коли побачив хлопчика. І так і застиг із роззявленим ротом, замовкнувши.
Ніна Олександрівна почула, як хлопець дзвінким голосом сказав:
— Сокирко? Здоров! Привіт тобі від Вороного!
І тут Піна Олександрівна побачила, що обличчя Івана Романовича конвульсивно пересмикнулося, рот скривився, очі затуманилися, він враз поточився і…
Ніна Олександрівна скрикнула й кинулася до артистичної.
Іван Романович лежав на підлозі горілиць, розкинувши руки, нерухомий і якийсь незвично довгий. Їй спершу здалося, що він неживий. Але схилившися, відчула — дихає. Вона схопила графин з водою, і тільки тут побачила, що кімната порожня — хлопчик зник.
Іван Романович розплющив мокрі, наче заплакані очі (Ніна Олександрівна вилила йому на голову майже весь графин):
— Га? Що?.. Ох!..
— Що з вами? Я так злякалася! Що це за хлопчик? Що він вам сказав? Ви його знаєте?
Обличчя Івана Романовича враз закам'яніло. Якусь хвилю він мовчав, потім здивовано закліпав очима:
— Який хлопчик? Я не бачив ніякого хлопчика!
— Як?!. Він вам сказав: «Сокирко? Здоров! Привіт тобі від Вороного!» Я сама чула.
— Ні-ні! Вам здалося. Я не бачив ніякого хлопчика… Просто я співав, узяв верхнє «ля». І раптом в очах потемніло, земля пішла обертом, і… більше нічого не пам'ятаю… Видно, страшенна перевтома. Гіпертонічний криз. Тільки не кажіть нікому! Я вас благаю! Ніно Олександрівно! Дорога! Благаю! Бо ж соромно. Засміють! Здоровенний дядько, а зомлів, як дівчина. Прошу вас! Нікому! Навіть чоловікові.
Ніна Олександрівна розгублено здвигнула плечима:
— Ну… що ж… Добре…
Останній концерт тенора Сокирка відмінили. Через несподівану хворобу артиста.
Це було вчора, напередодні випадку з капітаном Пилипеєм.
Розділ IV
— Мда… — сказав капітан Горбатюк, коли дружина закінчила розповідати. І почухав потилицю.
— Тоді, мабуть, хлопцям не вчулося, — сказав капітан Попенко.
— Що ж це може означати? Ваша версія, капітане Попенку!
— Перше, що спливає на думку: і Пилипей, і Сокирко злякалися не хлопця, а його слів. Отого привіту від Вороного.
— Я теж так думаю. Чогось одразу згадалася ота «чорна мітка» піратська з «Острова скарбів».
— Можливо, знову маємо справу з рекетом.
— Але чого вони вплутують у цю справу хлопчика?