Цинамонові крамниці. Санаторій Під Клепсидрою
- Автор: Шульц Бруно
- Год: 2004
- Язык: украинский
- Год: ГО Форум видавців
- ISBN: 966-537-135-5
- Переводчик: Тарас Возняк
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Цинамонові крамниці. Санаторій Під Клепсидрою». Краткое содержание книги:
Ця книжка — незвичайна. І не тільки тому, що представлено у ній новели нашого земляка із Дрогобича Бруно Шульца, блискучого письменника-новеліста рівня Франца Кафки, Стефана Цвейга чи Антона Чехова. Ця збірка новел — своєрідна перекладацька лабораторія, в якій у чарівних колбах і ретортах українських алхіміків художнього перекладу, золотом горить-переливається, відтворюючись у своїй первозданній красі, магічне слово майстра.
Перекладати Шульца непросто.
Передовсім тому, що він письменник, який у короткій художній формі намагався втілити універсум — витворити власний світ із безліччю лише на перший погляд малозначущих, а насправді тонких і символічних деталей, нюансів, алюзій і натяків, іноді навіть просто багатозначного замовчування, істинну суть яких мав би відчути й розшифрувати читач. Процес дешифрування Шульцового тексту — таїна на межі містики, бо ж кожне слово письменника може нести якийсь несподіваний відтінок значення, символ, натяк, без котрих філігранні, ажурні конструкції його художнього світу деформуються й загрозливо тріщать.
Не дивно. Адже й сам письменник, даючи відповідь на анкету про таємниці письменницької творчості, у «Wiadomościah Literackich» навесні 1939 року писав: «Сьогодні мене приваблюють усе більше невиражальні теми. Парадокс, в напруженні між їх невиражальністю та мізерністю й універсальною претензією, бажанням репрезентувати все є найсильнішим творчим стимулом.» (Цит. за Panas Władysław. Księga blasku: Traktat o Kabale w prozie Brunona Szulca — Lublin, 1997. — s. 10).
Отож, парадоксальність, незрима межа між величчю тексту та загрозою його руйнації, своєрідна космогонія й есхатологія, іноді відкритого, а іноді завуальованого змісту, специфічна манера викладу, тонкі, на ментальному рівні, відтінки значень і символів, специфічна ритмомелодика — це не повний перелік тих «підводних рифів», котрі уявляються на шляху кожного, хто перекладає Бруно Шульца.
Для цих текстів замало добре знати мову. Перекладач мусить бути іще й філософом і психологом, ерудованим читачем, і навіть тонким знавцем галицьких реалій і специфіки побуту єврейських родин…
Тим-то щоразу, коли заходить мова про переклад Бруно Шульца, говоримо про якесь нове — більшою чи меншою мірою — наближення до оригіналу як воістину феноменальної Речі-У-Собі…
Упорядники цієї книжки вирішили зробити цілком логічний видавничий експеримент.
Надаємо можливість кожному із наших перекладачів Шульца наблизитися до феномену його тексту і гостимо у нашій «перекладацькій лабораторії» автора уже апробованої книжки перекладів «Цинамонових крамниць» і «Санаторію Під Клепсидрою» Андрія Шкраб'юка, філософів і культурологів Тараса Возняка та Миколу Яковину, письменника Івана Гнатюка, історика й журналіста Андрія Павлишина. Кожен — оригінальний мислитель із своїм світобаченням, ідеалами, уподобаннями і… своїм прочитанням Бруно Шульца. Оригінал Шульцового «Санаторію Під Клепсидрою» теж подаємо у цій книжці — аби читач, котрий володіє польською мовою, і сам мав нагоду зануритися у світ фантазій дрогобицького майстра слова, світ непізнаваного — магічний світ Бруно Шульца.
Григорій ЧОПИК,
вчений секретар Наукової бібліотеки Львівського національного університету імені Івана Франка, перекладач
* * *
Назва оригіналу:
Bruno Schulz. Sklepy Cynamonowe. Sanatorium Pod Klepsydrą
Через темне помешкання на першому поверсі кам'яниці в Ринку переходило щодня наскрізь ціле велике літо: тиша тремтливих шарів повітря, квадрати блиску, що снили жагучий свій сон на підлозі; мелодія катеринки, добута з найглибшої золотої жили дня; два-три такти рефрену, що знову й знову награвали десь на фортепіяно, мліли в сонці на білих тротуарах, загублені у вогні глибокої днини. Після прибирання Аделя запускала на покої тінь, засуваючи полотняні штори. Тоді барви сходили на октаву глибше, покій наповнювався сутінню, мов би занурений у світло морської глибини, ще мутніш відбитий у зелених дзеркалах, а вся денна спека дихала на шторах, що легко хвилювалися від марень полудневої години.
В суботні пополудні я виходив з матір'ю на прогулянку. З півмороку сіней відразу вступалося у сонячну купіль дня. Перехожі, бродячи в золоті, мали очі змружені від жару, мов би заліплені медом, а підтягнута верхня губа вишкіряла їм ясна і зуби. І всі, що бродили в тому золотистому дні, мали оту гримасу сквару, так, мов би сонце наклало своїм послідовникам одну й ту саму маску — золоту маску сонячного братства; і всі, що йшли сьогодні вулицями, зустрічалися, розминалися, старі й молоді, жінки і діти, вітали одне одного на ходу тою маскою, намальованою грубою, золотою фарбою на обличчі, щирили одне одному ту бакхічну гримасу — варварську маску поганського культу.
Ринок був порожній і жовтий від жару, виметений від куряви гарячими вітрами, як біблійна пустеля. Тернисті акації, що виросли з пустки жовтої площі, кипіли над нею ясним листям, букетами шляхетно почленованих зелених філіґранів, як дерева на старих ґобеленах. Здавалося, що ті дерева афектують вихор, театрально збурюючи свої крони, щоб у патетичних перегинах показати витворність листяних віял із сріблястими, як хутра благородних лисиць, животиками. Старі будинки, поліровані вітрами багатьох днів, забарвлювалися відсвітами великої атмосфери, відгомонами, спогадами барв, розпорошеними в глибині кольорової погоди. Здавалося, що цілі ґенерації літніх днів (як терплячі штукатури, що оббивають старі фасади від плісняви тиньку) обтлукували брехливу ґлязуру, з дня на день виразніше видобуваючи істинне обличчя будинків, фізіономію долі і життя, яке формувало їх ізсередини. Тепер вікна, осліплені блиском порожньої площі, спали; балькони визнавали перед небом свою порожнечу; відчинені сіни пахли холодом і вином.
Купка обдертюхів, що вціліла в куті Ринку перед полум'яною мітлою спеки, облягала шматок муру, знову й знову випробовуючи його кидками ґудзиків і монет, немов би з гороскопу тих металевих кружечків можна було відчитати справжню таємницю муру, порисованого гієрогліфами подряпин і тріщин. Зрештою, Ринок був порожній. Очікувалося, що перед ці склепінчасті сіни з бочками винаря в тіні хитливих акацій підійде проваджений за вузду ослик Самарянина, а двоє пахолків турботливо стягнуть з розпаленого сідла хворого мужа, щоб по холодних сходах внести його обережно на пропахлий шабасом поверх.
Так мандрували ми з матір'ю через дві сонячні сторони Ринку, водячи наші заламані тіні по всіх будинках, як по клявішах. Квадрати бруку поволі минали під нашими м'якими і пласкими кроками — одні блідо-рожеві, як людська шкіра, інші золоті й сині, всі пласкі, теплі, оксамитові на сонці, немов якісь сонячні лиця, затоптані стопами аж до невпізнання, до блаженного небуття.
Аж урешті на розі вулиці Стрийської ми ввійшли в затінок аптеки. Велика сулія з малиновим соком у широкому аптечному вікні символізувала прохолоду бальзамів, якою всяке страждання можна було там втолити. Ще два-три будинки — і вулиця не могла вже далі втримати декорум міста, як той селянин, що, вертаючись до рідного села, роздягається по дорозі з міської своєї елеґанції, одміняючись поволі, в міру наближення до села, у сільського обдертюха.
Передміські будиночки тонули разом з вікнами, запалі в буйному і поколошканому квітуванні маленьких садочків. Забуті великою дниною, плодилися буйно і тихо всілякі зела, квіти і бур'яни, раді з тої павзи, яку вони могли проснити за оберегом часу, на рубежах нескінченного дня. Величезний соняшник, видвигнутий на могутньому стеблі і хворий на елефантіясис, чекав у жовтій жалобі останніх, сумних днів живоття, вгинаючися під переростом потворної корпуленції. Але наївні передміські дзвіночки і перкаликові, невибагливі квіточки стояли безпорадні у своїх накрохмалених, рожевих і білих сорочечках, без розуміння до великої трагедії соняшника.