Комета прилітає
- Автор: Янсон Туве Марика
- Серия: Мумі-тролі #2
- Год: 2008
- Язык: украинский
- Год: Видавництво Старого Лева
- ISBN: 978-966-2909-24-1
- Переводчик: Наталя Романівна Іваничук
- Жанр: Детская проза
Электронная книга - «Комета прилітає». Краткое содержание книги:
— Я не визнаю ліжок, це зовсім зайве умеблювання, — сказав Ондатр сумно. — Моє помешкання було звичайною норою, але мені там подобалося. Зрештою, філософові байдуже, затишно йому чи ні, у кожному разі — то була гарна нора.
Ондатр обтрусився від води й прислухався.
— А що це за будиночок? — поцікавився він.
— Звичайна хатинка мумі-тролів, — відповів Тато. — Я сам її збудував. Як ви дивитеся на келишок яблучного вина — як ліки від застуди?
— Гадаю, це зайве, — мовив Ондатр. — Але, може, й ваша правда…
Мумі-тато прослизнув на кухню, навпомацки відчинив шафку, простягнув лапу за пляшкою яблучного вина, що стояла на горішній полиці, потягнувся ще трішки і ще, аж врешті необачно скинув на підлогу миску, яка наробила страшенного гуркоту.
Прокинувся увесь дім, усі галасували і хряскали дверима, до кухні прибігла Мумі-мама зі свічкою в лапі.
— З тобою все гаразд? — запитала вона. — Я вже було подумала, що до нас у хату заліз розбійник.
— Мені закортіло яблучного вина, — виправдовувався Тато. — А якийсь осел поставив цю бісову миску на сам край полиці.
Тато видряпався на стільця, досягнув пляшку й три келихи.
— Для кого третій? — здивувалася Мама.
— Для Ондатра, — відповів Тато. — Його хатина завалилася, і він прийшов до нас мешкати.
Вони засвітили на ґанку гасову лампу і сіли смакувати вином. Мумі-тролеві та Чмихові теж дозволили зостатися, хоча надворі вже давно була пізня ніч. Однак їм до келихів налили молока.
Дощ невтомно витанцьовував по даху, вітер завивав ще дужче, у димарі стугоніло, а дверцята кахляної печі злякано брязкали.
Ондатр притулився носом до шибки, вдивляючись у темряву за вікном ґанку.
— Якийсь неприродний цей дощ, — мовив він.
— Хіба дощ може бути неприродний? — здивувався Тато. — Може, ще келишок?
— Хіба трішки, — погодився Ондатр. — Дякую, дякую. Мені вже ліпше. Кінець світу не надто мене й турбує, але чомусь не хотілось би гинути з розладнаним шлунком.
— О ні, звісно, маєте рацію, — підтримала його Мама. — Сподіваюся, цей дощ не принесе повені.
Ондатр хмикнув.
— Ви не розумієте, про що я кажу, шановна пані, — мовив він. — Хіба останнім часом ви нічого дивного не відчували в повітрі? І не мали жодних передчуттів? Не свербить вам інколи в потилиці?
— Ні-і, — здивувалася Мумі-мама.
— Щось небезпечне? — прошепотів Чмих, витріщаючись на Ондатра.
— Хтозна, — пробурмотів Ондатр. — Всесвіт такий великий, а Земля така неймовірно крихітна і мізерна.
— Я гадаю, нам усім час уже спати! — спохопилася Мама. — Не годиться посеред ночі розповідати страшні історії.
За якусь мить світло всюди погасло, будинок заснув. Але вітер та злива шаленіли до ранку.
Наступного дня було хмарно. Мумі-троль прокинувся і вийшов у мокрий тихий сад.
Буря пішла собі далі, дощ ущух. Але довкілля було не впізнати.
Мумі-троль довго стояв, оглядався і принюхувався, доки врешті збагнув, що саме його непокоїло. Усе навколо посіріло! Не лише небо та річка, але й дерева, земля, хатина! Усеньке стало сірим, наче життя висоталося з навколишнього світу, — жах!
— Яке жахіття! — промовив стиха Мумі-троль. — Яке жахіття!
Ондатр вийшов із будиночка і почалапав до Татового гамака. Гамак також посірів. Ондатр вмостився у ньому, позираючи на сірі яблуньки.
— Поглянь! — гукнув Мумі-троль. — Що трапилося? Чому все стало сірим?
— Не заважай! — відбуркнув Ондатр. — Бався! Бався, доки можна! Ми не можемо змінити стан речей, тому треба дивитися на це по-філософському!
— Яких речей?! — скрикнув Мумі-троль.
— Загибелі Землі, ясна річ, — спокійно пояснив Ондатр.
Мумі-троль кинувся на кухню, де Мама саме заварювала ранкову каву.
— Мамо! — закричав він. — Усе надворі посіріло, а Ондатр каже, що Земля загине! Вийди надвір, поглянь сама!
Мама поставила кавник на вогонь і вийшла з синочком у сад.
— Ой, як сіро! — мовила Мама. — Звідки взялася ця жахлива пилюка?
Вона провела лапою по листочку, лапа теж стала сірою і ледь липкою.
— Він казав, що дощ неприродний! — не вгавав Мумі-троль. — Він казав, що у повітрі пахне чимось незвичним, що у нього чухається потилиця і що Земля надто мала…
— Ондатр був трохи схвильований, — пояснювала Мама. — Так завжди буває з тими, хто втратив дах над головою і має розлад шлунка. Після кави я спробую постирати згрубша пил. Заспокойся і не лякай надаремно Чмиха.