Чвара королів

«А колись же, як писав князь Стефон, він умів співати чотирма мовами…»

У двері ввійшов Пилос.

— Маестре, прошу вибачити.

— Ти не приніс мені каші, — здивувався Кресен. Це зовсім не скидалося на Пилоса.

— Маестре, минулої ночі повернувся пан Давос. Про нього балакають на кухні. Я подумав, вам слід знати.

— Давос… кажеш, минулої ночі? То де ж він?

— З королем. Вони просиділи разом мало не всю ніч.

За минулих часів князь Станіс збудив би маестра будь-якої години, аби послухати його ради.

— Мені мали повідомити, — пожалівся Кресен. — Мене мали збудити.

Він відняв пальці від рук Ширени і мовив:

— Вибачте, панно, та я маю побалакати з вашим ясновельможним батьком. Пилосе, подай-но мені руку. В цьому замку забагато сходів, і щодня їх, здається, додають навмисне, аби мені допікати.

Ширена з Пістрявчиком вийшли слідом, але дитині скоро набридло сповільнювати крок до маестрового шаркання, і вона побігла уперед, а блазень кинувся слідом, навіжено калатаючи дзвіночками.

Сходячи гвинтовими сходами Змій-Башти, Кресен мав чергову нагоду усвідомити, що в замках немічним старцям не місце. Князь Станіс мав бути у палаті Мальованого Столу, нагорі Тулумбасу — головної внутрішньої вежі Дракон-Каменя, названої так, бо її стародавні стіни відлунювали гучним гуркотом під час штормів. Аби дістатися туди, потрібно було пройти переходом, проминути середній та внутрішній мури з химерною вартою та чорними чавунними воротами, а тоді подолати стільки сходинок, що Кресенові боліло навіть думати про них. То молоді хлопці навіть не помічали, як перестрибували їх зразу по дві, а для старих з поламаними стегнами і одна зайва була мукою. Та що поробиш… коли князь Станіс не бажає йти до нього, маестер змусить себе терпіти цю муку. Принаймні є Пилос, треба мати дяку хоча б за нього.

Переходом вони прошкандибали повз рядок високих, вигнутих луком вікон, з яких відкривався вид на зовнішнє замкове дворище, зовнішній мур і рибальське селище за ним. У дворі по цілях стріляли лучники, а десятники вигукували: «Накладай, тягни, пускай!». Стріли видавали такий шурхіт, наче зграї птахів злітали у повітря. Мурами ходила сторожа, визираючи поміж химер на військо, що стояло ззовні табором. У вранішньому повітрі диміли вогнища куховарів; три тисячі вояків готувалися снідати під прапорами своїх панів. За табором виднілася якірна стоянка, повна кораблів. Жодній посудині, яку помічали з Дракон-Каменя за останні півроку, не дозволили залишити острів. «Лють», триярусна бойова галера князя Станіса на три сотні весел, виглядала невеличкою поруч з деякими череватими думбасами та кочами, що юрмилися навколо.

Сторожа коло Тулумбасу знала маестрів у обличчя і пропустила відразу.

— Зачекай тут, — наказав Кресен Пилосові, опинившись усередині. — Краще мені піти до нього самому.

— Дотуди довгий підйом, маестре.

Кресен посміхнувся.