Іван Богун. У 2 тт. Том 2

– Нічого визначеного, так, чутки…

– Чутки! Старий п'яничка припустився страшної помилки! Точніше буде сказати: однієї з цілої череди помилок, головною з яких була видача тих іродових документів Барабашеві коронним канцлером і мала печатка Речі Посполитої, що її домудрувався поставити там король Володислав.

– Що ж це за листи, батьку?

– Не багато й не мало, це привілеї, видані козацькому війську на підготовку великого морського походу на Туреччину… Похід, який спровокувала польська корона! Ти уявляєш, які наслідки можуть бути, якщо ті документи з'являться на столі в султана?!

– Пся крев!

– Саме так, мій любий. Хмельницький цілком може спровокувати веліце [2]грандіозний дипломатичний скандал, навіть війну. Якою, безперечно, не упустить скористатися у власних цілях. Але разом з тобою цієї загрози не розуміють, і це вкрай прикро, у Варшаві. Я вже неодноразово писав його величності і пану коронному канцлеру про необхідність найрішучіших заходів як тут, на Подніпрянщині, так і на Низу. І серед цих заходів повинна бути проведена потайна операція по знищенню тих вибухових паперів. Хоча мені доповідають про велику силу таємної служби того здрайці, я за допомогою декого в сеймі міг би забезпечити їх знищення. Проте бачу лише байдужість до речей, над якими можливо і потрібно замислитися. Крім того, я маю під своєю булавою лише шістнадцять тисяч жовнірів, майже половина з яких схизмати, і я дуже сумніваюся в їхній відданості. Це на тлі того, що донесення наших людей з різних куточків України не промовляють, кричать: триклята Русь ось-ось вибухне!

– Не хочу видатися неввічливим, батьку, але ти згущуєш фарби. На Томаківці присутні лише три тисячі погано озброєної ребелії. Я волів би іменувати їх скоріше ватагою розбійників, аніж яким-не-яким військом. До того ж козаки Барабаша і Караїмовича присягли на вірність короні. У нашій перемозі над Хмельницьким можна не сумніватися! І якщо батько зболить надати мені таку можливість, я з радістю доведу правильність своїх слів.

Миколай Потоцький зворушено подивився на сина й лагідно поклав йому на плече руку.

– Запальний юначе… – сумно вимовив він. – Що ж, забігаючи наперед, скажу тобі: ти отримаєш таку нагоду. Але, разом з тим, я мушу дещо остудити твою пристрасність. Тепер їх вже близько шести тисяч, вони досить добре озброєні й мають армату. Це далеко не повні відомості, позаяк багатьох з моїх людей, висланих для здобуття розвідувальної інформації, було перехоплено роз'їздами Тугай-бея. До речі – в його коші теж не менше шести тисяч вершників і, я боюсь, він виступить супроти нас спільно із Хмельницьким.

– Боягузливі кочівники і вирванці! – презирливо пхикнув Стефан. – Не маю сумніву: вони втечуть у свої степи, налякані одним лише виглядом закутих у броню шляхетних лицарів.

– Хотілося б мати хоча б долю твого оптимізму, юначе… Але, власне, ми з тобою підійшли до теми розмови, заради якої тебе покликано, Стефане. Ти очолиш авангард коронного війська у майбутній кампанії і ґвалтовно маєш виступити задля того, щоб винищити бунтівну гідру до тієї миті, коли на волості до їхніх лав приєднаються десятки тисяч невдоволеного владою хлопства.

Стефан рвучко підвівся з лави і, картинно поклавши руку на руків'я палаша, схилив голову в поклоні.

– Дякую за довіру, батьку! – гаряче вимовив він.

– Задум мій такий, – коронний гетьман, не звертаючи уваги на палкий прояв темпераменту Стефана, підійшов до столу і взявся обома руками за спинку дубового крісла, у якому раніше сидів. – Наше військо буде поділено на три реґіменти. Перший і головний залишиться тут, у Богуславі. Він складе основні сили і, перебуваючи під моїм приводом, буде очікувати на прибуття до нас шеститисячного загону князя Ієремії, а також надвірних хоругв панів Корецького, Заславського, Чорторийського і Сенявського. Маю надію, вони з'являться в нашому таборі протягом наступного тижня, від сили, двох тижнів. Другий і третій реґіменти поведеш ти, сину мій. Жалкую, що немає змоги відрядити з тобою твого старшого брата Петра. Його досвід міг би дещо врівноважити твою запальність… Але у всьому є свої позитивні сторони: колись він теж був молодим і недосвідченим юнаком. Але з часом зумів довести свою спроможність бути гідним старовинного роду Потоцьких. Тепер доля дарує таку нагоду тобі, Стефане!.. Отже, ти повинен стати на чолі семи козацьких полків і десяти коронних хоругв. Маєте вирушити вже назавтра – змію потрібно напрудшей придушити, доки вона ще не вислизнула із своєї нори. Тож Чигиринський, Канівський, Черкаський і Корсунський полки цієї миті очікують команди сісти на чайки з тим, щоб вирушити до Микитиного Рогу. Цієї ночі до них приєднається Брацлавський полк. Тими полками безпосередньо керуватимуть Барабаш та Караїмович. Вони обидва попереджені, що мають підтримувати зв'язок з тобою і виконувати усі твої команди. Ти ж на чолі хоругв коронного війська вирушиш суходолом напрямком на Кодак і далі, до Микитиного Рогу. Окрім драгунів, відряджаю з тобою пана Шемберга і ще два полки реєстрових – Переяславський і Білоцерківський. Таким маневром ми отримуємо нагоду обложити лотра Хмельницького із суші і води, що, маю надію, повинно принести свої плоди. Якщо ж він встигне залишити Запоріжжя, ти, Стефане, затримаєш ребелію до мого підходу. Знай: ти будь-що повинен це зробити. За будь-яку ціну!

Стефан підняв на старого гетьмана погляд вологих від хвилювання очей.

– Я зроблю все, батьку! Я виконаю твою волю!

Піддавшись раптовому пориву почуттів, коронний гетьман стиснув сина в обіймах на одну лиш коротку мить. Коли він випростав руки, очі його дивилися твердо та холодно.