Жлобологія
- Автор: Водичка Густав, Ешкилев Владимир
- Год: 2013
- Язык: украинский
- Год: Мистецька агенція «Наш Формат»
- ISBN: 978-966-97344-0-2
- Жанр: Публицистика
Электронная книга - «Жлобологія». Краткое содержание книги:
Книга є рекомендованою для читання всім, хто вважає себе «інтелігентною людиною», «елітою нації», «душой народа», «знавцем істини», відданим адептом «масковского православія» та й, зрештою, кожному, хто хоч раз ставив собі запитання: «Чому в Україні з історією і з добробутом не склалося?».
У всіх текстах збережені особливості мовлення авторів. Уживання ненормативної лексики в окремих авторів не є самоціллю, бо дозоване і вмотивоване емоційністю розмови. Це є невід’ємною складовою діалогу і водночас відтворює авторську стилістику викладу думок. Кожен з авторів у природний для себе спосіб тлумачить певні філософські та культурологічні категорії, про які йдеться в роздумах.
Небажано читати цю книгу людям з обмеженими розумовими здібностями, спричиненими браком освіти, культури та виховання, адептам різних людиноненависницьких ідеологій, особам із ознаками політичної шизофренії та інших афективних станів, дітям до 18-ти років, а також людям із нестабільною психікою.
У 70-ті роки, знову ж таки у Франківську, частіше вживали слово «рог», не жлоб і не рогуль, як у Львові, де я дізнався про рогулів уже бувши студентом.
Жарт був. Пам’ятаю, однокласники мої, перефразувавши назву Rolling Stones, казали: «концерт групи «Роги стонут».
Свобода хамовиявлення
Останніх років п’ятнадцять я повторював, чому так люблю своє рідне місто Франківськ. Тому що перестав у ньому стикатися з хамством. Можуть бути різні претензії до інших, однак люди, думалося мені, принаймні звільнилися від хамства. Я вже забув, коли і з ким конфліктував.
Та ось я нещодавно сів у таксі, і водій вирішив зробити мені приємність — ввімкнув якусь абсолютно російсько-мілітарну пісню про двоголових орлів, «ґаспод афіцераф» і т. ін. Я це терпів зо дві хвилини, думав: та мені з ним їхати хвилин сім... А потім зрозумів: ну якщо вже і я буду оце ковтати, то взагалі... І зайшов ввічливо: «Скажіть, а чи у вашій машині пасажири мають право попросити про зміну музики?» Він сказав: «Мають». Я далі їхав і слухав те саме. Тобто до нього не дійшло, що я фактично попросив. Причому цей таксист буде точно голосувати за яку-небудь «Свободу».
Для мене це вже якийсь симптом, що Франківськ дає тріщини. Тобто 2,5 роки перебування при владі Віктора Федоровича таки мають вплив. Люди приймають це. Приїхав політик у село на Львівщині, й односельчани в черзі стояли, щоб із ним сфотографуватися. Це ж приїхав їхній ворог, не союзник. Як так, що вони з ним позують на фотокамеру? Зрозумів, бо це — обличчя з телеекрана.
Ти що, з лісу?
У порівняльному есеї про Львів і Київ «Мала інтимна урбаністика» я намагався через одне слово «рогуль» описати свій стан розчарування Львовом. Я ж стільки зусиль доклав, аби жити у ньому, і беріг у свідомості якийсь світлий образ легендарного міста, а тут потрапив нарешті — і раптом виявив, що Львів переповнений рогулями. Вони і зруйнували це місто. Тепер я навчився від цього абстрагуватися.
Із «рогулем» я мав філологічний казус, пов’язаний з перекладом «інтимної урбаністики». Австрійський перекладач не розумів, що означає те слово.
«Мабуть, у вашій мові теж є радше сленгові окреслення людини малокультурної, низько освіченої і відсталої?» — допитувався я. Він знайшов таке слово: Hinterwaeldler - «той, що за лісами». Тобто провінційність передусім, із-за лісу, з якоїсь діри хтось виліз. Я потім намагався перевірити те слово на інших прикладах з тими, для кого німецька є рідною мовою. Питав: це правильно? І носії мови казали, що так, але слово архаїчне, з 50-х, коли в німецькому суспільстві існувало зневажливе ставлення міських мешканців до сільських. Але тепер, казали вони, сам факт, що ти походиш із села, не кидає на тебе тіні в товаристві міщан.
У нас — ні, непрестижно бути селянином. Тоді як світ західний перетворився на глобальне село: там ти не закинеш людині її походження. Постмодерне мислення давно визнало діалекти як цінні, не ганебні. І послуговуватися сільським діалектом — нормально, натомість у нас ще досі тікають із сіл... бо ганебно. Міські хлопці відвертаються від дівчат, бо ті — сільські бички.
Хуторянська ментальність
Припустімо, що в українській національній ментальності є щось таке базове, що безумовно розквітло під тиском історичних обставин. І ми можемо взяти до уваги такий момент: у нас освічена верства як формувалася? З одного боку, радянська система забезпечила загальну освіченість для всіх, а з іншого боку, в такій системі дуже складно було стати особистістю. Відбувалася зрівнялівка. Таким чином було знівельовано освіченість як певну позитивну рису. Вона стала загальним надбанням, потім в етичному сенсі вона нічого не змінила на краще.
Ми ж потрапили в імперію Радянського Союзу, тому що не могли не потрапити, тому що це — ми.
Совок — це передусім прогинання. Особливо перед начальством. У той же час совок не пропустить жодної найменшої нагоди принизити когось, хто слабший від нього. Плазувати перед сильнішим і принижувати слабшого. Додам, що одна із іманентних ознак жлобства — це агресивність.
Колись мене здивував Євген Сверстюк своєю інтерпретацією вислову «Моя хата скраю». Він пояснив, що ця наша версія звідти, що й «Мій дім — моя фортеця». Такий вияв українського індивідуалізму і вільнодумства. А вислів треба розуміти як «я собі пан». Думаю, що Євген Сверстюк переінтерпретував. Так можуть говорити, на жаль, якраз хуторяни, і в них вільнодумства нема.