Волонтер
- Автор: Белый Дмитрий
- Год: 2013
- Язык: украинский
- Год: КД «Проспект-Прес»
- ISBN: 978-966-8899-10-7
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Волонтер». Краткое содержание книги:
Все це представлено у новій збірці творів відомого українського письменника Дмитра Білого. Роман «Чорне крило» переносить читача у таємничий вир східної містики, із якою герої зіткнулися, потрапивши у буревій громадянської війни, і яка зловісно відбилася на долях уже наших сучасників. Перша частина роману «Поцілунок відьми» розпочинає дивовижну історію кохання, сповнену пристрасті, таємниць і відкриття загадкового світу відьомських чар. Історико-містична повість «Вершниці Власти» відсилає читача у прадавні часи, коли в українських степах точилася боротьба останніх воїтельок — амазонок за збереження своїх таємничих містичних ритуалів. Повість «Волонтер» розповідає про долю юнака, який, потрапивши на Балканську війну в 90-х роках минулого сторіччя, опинився віч-на-віч із незбагненною і демонічною легендою, сповненою кохання і смертельної небезпеки.
Всі твори розраховані на широке коло читачів.
Я курив, стоячи біля розбитого вікна, або валявся на верхній полиці, намагаючись міркувати про те, що відбувалося зі мною останні сім років. У мішку з речами у мене лежала «Одиссея», точніше, половина книги. Знайшов її, коли відступали з Іркутська, у будинку міської гімназії. Так і тягав з собою з 1920 року. Тільки читання далі першої сторінки не просувалося. Другу половину, напевне, хтось із солдатів експропріював на самокрутки, і тому мій Одісей навічно застряг між Сциллою і Харибдою.
На станціях поповнював свої запаси, купуючи на отримані у вербувальника гроші трохи рису, риби й огидного тютюну. Із сусідами не розмовляв, хіба що перекидався кількома необхідними фразами.
Якось надвечір стояв біля вікна, набиваючи тютюном люльку. У сусідньому купе, не кваплячись, козаки розкладали на вишитому рушнику свої припаси перед вечерею.
— Але ж цим козакам байдуже, де і з ким воювати, аби їх було більше одного, — почув я поруч голос. Обернувшись, побачив високого підтягнутого чоловіка у вицвілій і полатаній чорній офіцерській формі та чорному каппелівському кашкеті. Несподівано для себе відчув радість від появи співрозмовника. Той тим часом продовжував:
— Конкістадори — такі з Єрмаком колись Сибір завойовували.
— Ви, гадаю, думаєте, що їм удасться завоювати тепер Китай? — запитав я.
Каппелівець здвигнув плечем і криво посміхнувся:
— Хто зна, хто зна…
Голос у нього був сухий, з якимсь металевим тембром. Блакитні глибоко посаджені очі, сухорляве, тверде обличчя, постава кадрового офіцера. Його я запам’ятав ще з Харбіна. Навіть серед інших, що пройшли вогонь і воду, офіцерів-емігрантів, він виділявся якоюсь відчуженістю і прихованою, але від цього ще більш небезпечною силою.
— Ротмістр Володимир Раух, — представився мій співрозмовник, протягаючи руку.
Я теж відрекомендувався, і ми потисли один одному руки — долоня в Рауха була вузька й дуже сильна. Ротмістр клацнув простим портсигаром і дістав цигарку, закурив, потім продовжив думку:
— Тільки, коли я бачу цих козаків — до кінця розумію, що ми знову опинилися в Середньовіччі. Козаки завжди залишалися наріжним каменем цієї епохи, тому почувають себе в часи нового Середньовіччя як риба у воді. А ми, діти Нового часу, нічого не можемо зрозуміти. Один раз опинившись у Середньовіччі, назавжди залишимося в ньому. Ви думаєте, ми подалися в найманці до цих божевільних генералів від безвиході й безгрошів’я емігрантського життя? Набридло працювати чорноробами й вантажниками в офіцерських артілях Харбіна? Та ні: потягнуло знову до тяжких спокус Темних віків.
— Можливо, — похмуро відповів я, — тільки-от у Китаї Середньовіччя, по-моєму, ніколи не було.
Ротмістр посміхнувся:
— А ви розумієте, що зараз відбувається в Китаї?
— Загалом.
— Китай переживає чергову «Епоху ворогуючих царств». Усякий генерал вважає себе феодальним князьком, і весь Китай поділений між десятками таких князьків-маршалів. Чан Кайши, цей китайський Троцький, контролює тільки частину Південного Китаю, кількість диктаторів у Центральному і Північному Китаї порахувати неможливо: ну, з маршалом Сунь Чуанфаном ви, ймовірно, вже мали честь познайомитися в Шанхаї, північніше Янцзи у провінції Ханькоу простягається царство маршала Бейфу; шибеник Чу Юпу править між Пекіном і Тяньцзином; Шаньдун належить якомусь маршалу Чань Цуньчану. Зрозуміло, що всі вони різняться зазвичай тільки улюбленим способом страти злісних неплатників данини. Природно, що всі вони запекло борються один з одним, і міста десятки разів переходять із рук у руки. Чи не правда, знайома картина? Зневірені городяни зміцнюють міста зубцюватими вежами і стінами з бійницями. Рівнинами бродять тисячі банд, уздовж доріг можна побачити прикраси з тисяч голів, насаджених на палі. До того ж, усі ці армії кишать совдепівськими радниками, яким не терпиться перетворити Китай на чергову радянську республіку. До речі, серед них і наш давній друг, Блюхер.