Над Тисою

Жодне з цих питань Зубавін ще не розв'язав для себе. Багато зусиль і часу, відчував він, буде витрачено на те, щоб добратися до істини.

— Куди вас націлили? — продовжував Зубавін. — На які об'єкти?

Карел Грончак докладно перерахував усе, що повинен був висадити в повітря, шо тимчасово вивести з ладу, що підготувати до диверсії.

— Чи це не дуже велике завдання для однієї людини? — спитав Зубавін.

— Я повинен був діяти не сам, — відповів парашутист.

— Ви занадто скромні, Грончак, — усміхнувся Зубавін. — Розповідайте, хто ж ваші помічники?

— Ні, ні, що ви, пане майор, я помічник! Запевняю.

Двері кабінету розчинились, і Зубавін побачив на порозі високу, плечисту постать Громади, начальника військ прикордонного округу. Золота Зірка Героя Радянського Союзу блищала на широких грудях, а на погонах — великі генеральські зірки.

— Втручаюся без всяких церемоній, тому що кровно зацікавлений познайомитися з цим добродієм. — Генерал Громада кивнув сивіючою головою в бік парашутиста. — Той самий, що впав з неба?

— Він, товаришу генерал.

Громада мигцем глянув на парашутиста, швидко, не по літах легко підійшов-до майора, що підвівся, енергійно і по-дружньому потиснув йому руку.

Зубавін давно знав генерала Громаду. Незадовго до війни, тоді ще рядовий прикордонник, Зубавін почав службу на Далекому Сході, в загоні, начальником якого був Громада. Перша подяка за першого затриманого порушника була одержана ним від Громади. Він же, генерал Громада, присвоював Зубавіну звання сержанта. Ставши молодшим офіцером, працюючи в штабі загону, Зубавін день у день навчався в генерала Громади складного і важкого мистецтва боротьби з порушниками. Потім війна, навчання в академії і, нарешті, самостійна робота в Яворі.

— Ну, що цікавого він розповідає? — Громада ще раз, тепер уважно, подивився на Карела Грончака, який схопився зі свого стільця, ставши струнко. — Сідайте!

Грончак сів.

Зубавін простягнув генералові дрібно списані аркуші. Громада дістав окуляри в роговій оправі, мовчки прочитав показання парашутиста. Деякі сторінки перечитав двічі.

— Продовжимо нашу роботу, — сказав генерал, знімаючи окуляри і обертаючись до Грончака. — Літак, який доставив вас сюди, був одномісний?

— Ні, що ви, пане генерал! Багатомісний. Транспортний. Дуглас останньої моделі.

— І в цьому багатомісному літаку ви були самі?

Грончак мовчав. Генерал і майор спокійно чекали: один набивав люльку тютюном, другий щось креслив на папері, і обоє, як помітив Грончак, іронічно посміхались. Мабуть, вони вже знали, що він прилетів сюди не сам.

— У мене були супутники, — сказав Грончак.

— Скільки? — Генерал запалив сірник, але не прикурював.